|
Ти звідти принесеш лиш холод
Ти згубиш там свою красу
Це дзеркало вже не розіб'є молот
Бо в ньому відтепер і я живу
Він чекав на неї. Вперше вони зустрілися у шкільному таборі тиждень тому. Він бачив лиш її силует. Силует бачили й усі його друзі. Але заговорила вона лише до нього. Вона просила коньяку і чорного шоколаду. Жаль, але школярі вже все випили. Та й як її пригостити?
Нарешті випала нагода. Мати поїхала у відрядження. Порожня хата, батько має другу сім’ю. Нарешті він зможе поговорити з нею.
Усе давно було готове. Коньяк стояв на туалетному столику поруч з шоколадом. Його рука виводила червоною маминою помадою сходи на дзеркалі. Залишалося чекати півночі. Ще довбаних двадцять хвилин. У ванні було страшенно душно, але він не вмикав вентиляцію. Боявся злякати свою гостю.
Він відкрив коньяк і, домалювавши над сходами двері, став чекати півночі. Час ішов нестерпно довго і алкоголь вже почав віддавати в голову. Його рука занурилася в кишеню і дістала звідти годинник- єдине, що залишив після себе дідусь. Кажуть, він був магом. Хтозна, можливо цей кишеньковий годинник теж має у собі щось містичне? Від натиску на кнопку збоку, відкинулася кришка і оголила циферблат. Північ.
Кров шалено загупала у його висках. Пересохло в роті і трусилися руки. Тремтячим голосом він тричі промовив: “Пікова дама, прийди”. Нічого не відбувалося. Десять секунд. Двадцять. Тридцять. Вічність. Можливо годинник неправильно іде? Хоча, треба бути закінченим ідіотом, щоб вірити у задзеркалля. І чого це він повівся на цей прикол, як маленький хлопчик?
Та раптом, коли він уже збирався ввімкнути у ванні світло, щоб відмити від помади дзеркало, почувся легкий, приємний жіночий сміх. Знаєте, такий, як ото буває у кокетливих молодих дівчат, що трішечки випили? Сміх розливався по усій кімнаті, проте звучав якось віддалено. Було чути стукіт каблуків і раптом -о диво!- намальовані двері скрипнули і почали відчинятися. Його пробирав страх. Він уже почав було намацувати ганчірку, щоб стерти усе, що було намальовано на дзеркалі, та раптом у дверному прорізі з’явилася вона. Здавалося, ніби звідти подув легкий вітерець. Холодний, як сама смерть, він пронизував тіло людини, що так необачно вирішила гратися з духами. Полум’я свічки, що горіла на туалетному столику, сколихнулося.
Вона почала спускатися сходами вниз, до нього. Її чорний силует був неймовірно делікатним та привабливим. Ці два світи розділяло дванадцять сходинок і спускалася вона ними нестерпно довго. Можливо тому, що звідти не так легко вийти? А може тому, що поли її довгої чорної сукні доводилося притримувати? Так чи інакше, поки хлопець по ту сторону дзеркала встиг взяти себе в руки, вона пройшла половину шляху. Потрібно до неї заговорити.
Щойно він розтулив рота, як Пікова Дама сама почала говорити. Її голос звучав з кожним кроком все ближче до нього.
- Ти приніс мені випити?
-Так, пригощайся, Пікова Дамо.
Силует на дзеркалі зупинився. Хлопець перевів свій погляд на пляшку коньяку і побачив, як вона помітно спорожніла. З плитки шоколаду зникло сім шматочків. Поки Дама частувалася, він встиг її розгледіти. На ній була чорна сукня з дрібними об’ємними червоними трояндами. Лице дами прикривала вуаль. Руки її мали навдивовижу довгі пальці, проте вона все одно здавалася невимовно красивою.
-Спасибі тобі. Навіщо ти мене потривожив?
-Я...Я хотів тебе пригостити...
-О, дякую. Знаєш, я скучила за тобою, - хлопець ковтнув слину, що набралася в нього в роті, а дама продовжувала - Я думала, ти мене вже не покличеш.
-Я хотів зробити це раніше, але...Не було нагоди, та й...
-Ну ось я й прийшла,- Дама ступила на останню сходинку і від дзеркала повіяло ще більшим холодом- Ти хочеш побачити мене?
-Еее...Може не сьогодні?
Дама зайшлася страшним реготом, від якого хлопцеві стало ніяково. Раптом вона відкинула вуаль на волосся. Її обличчя було немов висічене з білого мармуру. Губи підведені червоною помадою. Делікатний ніс. Чорні вії і такі ж чорні очі. Густе, кучеряве, середньої довжини темне волосся спадало на пишні груди. Неймовірно жахлива, Пікова Дама постала перед ним у всій своїй красі. Вона знову заговорила:
-Хіба ти мене боїшся? Я не вчиню тобі зла і не зроблю боляче. Нам буде добре разом. Випий трохи коньяку. Тобі полегшає.
Хлопець зніяковів. Йому було страшно, але водночас він відчував неабияку симпатію до Дами.
-Пристав руку до дзеркала. Я знаю як тебе заспокоїти,- її голос звучав вже дуже і дуже близько- Ну ж бо, не бійся.
Тремтячою долонею він доторкнувся до дзеркала у тому місці, де була її крихітна рука і його шкірою побігли мурашки- скло пульсувало. Він відчув її пульс!
- Бачиш? Я жива! Я можу їсти, пити, кохати!,- Вона засміялася і продовжила- Оооох,як я хочу кохати! Ти когось кохав?
-Ні,- збрехав хлопець- Ти хочеш вийти?
-О, якби я могла вийти! Я б могла тебе поцілувати! Ми б кохалися! Це мабуть так чудово!
-То виходь!
Пікова дама похилила голову на бік, про щось подумала, а згодом запитала:
-Ти справді цього хочеш?
Хлопець ствердно кивнув головою і Дама почала скребти нігтями по склу. Раптом дзеркало розбилося на тринадцять шматочків і з нього вийшла вона...Прекрасна, таємнича і така жадана...Він узяв її за руку і стрепенувся. Долоня Пікової Дами була мертвотно холодною. Та це його не дуже й страшило. Вона підійшла ближче і поцілувала його. Здавалося, що той поцілунок, те єднання світів по обидві сторони дзеркала тривало б безмежно довго, але Дама відірвала свої губи. Вона підступила ближче і прошепотіла хлопцеві на вухо:
-Я не зможу бути тут вічно. Мені не можна виходити з задзеркалля. Та й ти скоро помреш. О, якби ти пішов за мною, ми б були разом вічно! Ми не помремо там! Ми вічно житимемо у страхах людей! Ти мені віриш?
Здавалося, що від поцілунку його думку стали скованішими. Він не хотів думати. Він хотів бути поруч із нею. Його губи розтулилися і промовили ледве чутне “так”. Коли Дама запитала, чи він піде у задзеркалля, він знову дав ствердну відповідь.
-Я бачу, твоя свічка вже догорає. То я винна! Я так довго спускалася тими сходами! Давай ще раз поцілуємося, у цьому світі, гаразд? Бо вороття вже не буде...
Пікова Дама взяла у свої руки його шию і пристрасно поцілувала. Він відчував блаженство і безмовну радість. Його душа помалу покидала тіло, це можна було відчути. Він не знав, що саме викликало його ерекцію- чи палкий поцілунок з потойбіччя чи те, що Пікова дама душила його, несамовито стискаючи горло...
.
Мабуть найстрашніше для матері- це побачити труп свого сина у ванній з слідами удушення. Він випив- ось і пуста пляшка коньяку стоїть...Але хто міг його убити? Їй здавалося, що вона збожеволіла, коли з шматочку розбитого дзеркала вночі почула сміх сина і... Сміх якоїсь жінки. Стукіт каблуків. Звуки вальсу...
ID:
419416
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.04.2013 22:25:39
© дата внесення змiн: 18.04.2013 22:30:24
автор: Андалузький Пес
Вкажіть причину вашої скарги
|
