Як хотілось леліять любов –
Квітчану стежину у рай доглядать,
Як хотілось в коханні обнов -
Щось потаємне, як рай, обізнать…
Як хотілось садок посадить,
І чорнобривці в саду поливать...
То була б нам щасливая мить –
І небесна, й земна благодать.
Приспів:
Може, добрий свій чин милостивий Всевишній
Подарує в наступних життях,
Та боюсь – наші душі цнотливі, безгрішні
В Галактичних заблудять стежках…
В нашім раї нам любо жилось би
Серед квіту, шаноби, любові і трав,
Та чомусь наші мольби і просьби
Господь в своє серце іще не ввібрав…
Не вертається наша любов,
Бо в річку одну два разú не ступить!
Лиш у пам’яті відблиск розмов:
Неповторна, жадана і рідкісна мить!
________
*Основні катрени виконуються спареними,
приспів – після кожного восьмивірша.
Може, добрий свій чин милостивий Всевишній
Подарує в наступних життях,
Та боюсь – наші душі цнотливі, безгрішні
В Галактичних заблудять стежках…----гарно
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, ще треба працювати! Адже пісня повинна "співатися" , ритми важкі і неприродні. "Підганяв під мелодію № 57... Видно, писати треба все "заново"...
А втім, дякую!
"Та боюсь – наші душі цнотливі, безгрішні
Заблукають в космічних шляхах…" --
кажуть, що усе, будь-коли поєднане любов"ю, ніколи і ні в яких світах не втрачає між собою зв"язку... у таке приємно вірити... думаю, душі ваші не заблукають... врешті, такого я їм побажаю...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Писано вночі! Ще правлю. Втім, дякую за увагу, Валю!