Устами мед...
Але гірчить приправа
Солодких слів, нещирих і лукавих,
Обрамлених у ніжності багет.
У мушлі - море, небо - у краплині...
І все єство тяжіє до нуля.
Вже швидше обертається земля.
Летять у простір миті швидкоплинні.
Здіймає вихор відцентровий шквал.
Все далі й далі епіцентр Любові.
Та в пам"яті букет снів кольорових..
А може, й справді, ти мене кохав...
Тамара Шкіндер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Віддалення епіцетру зтишує збурення, робить наш поміркованішими, мудрішими. Наші поступкм керуються не емоціями, а розумом. Можливо це й на краще... Дякую щиро, Таню
Я думаю, кохав і все іще кохає.
Таку, як ти, не можна не любить.
Нехай Весна Любов благословляє.
Все, що було, не варто загубить...
Слова на вітер просто не кидають.
Повір у правду ніжних його слів.
Нехай вони у серці розцвітають,
Які тобі сказати він посмів...
Тамара Шкіндер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надюшо, мені дуже приємно, що я тебе надихнула на чудовий, досконалий вірш. Вважаю, що його узагальнивши, щоб зберегти, можна узагальнивши накшталт:
А він кохав і все іще кохає.
ЇЇ ж таку не можна не любить.
Нехай Весна Любов благословляє.
Все, що було, не варто загубить...
Слова на віер просто не кидають.
Живе любов у правді ніжних слів.
Нехай вони у серці розцвітають,
Які сказати щиро він посмів...