1.
Ну от і все, здається, поїзд рушив
Через людські надії і життя,
Бо все-таки пече вогонь спокуси, –
Ні сумнівів нема, ні каяття.
Лягає смутком шепіт вечоровий
Під монотонний стук важких коліс,
А за вікном твій погляд загадковий
Цілує чужину вустами сліз.
Чи знаєш, юнко, що тебе чекає
У сяєві спокусливих вогнів?
Блукає зло по світі цім чи Каїн,
Несе тягар незмолених гріхів...
2.
У марево розкішної облуди
Тебе манливо доля привела,
Не йде – летить, гуляє поміж люди,
Оскалившись від шалу, демон зла.
П’янким дурманом дихають борделі,
За тебе платять ламані гроші,
Щоб тішитись тобою у постелі,
Купляють тіло, звісно, без душі.
І пада, пада білий цвіт під ноги,
Немов монети з «щедрої» руки,
Кричить душа від болю і тривоги,
Печуть вогнем мізерні копійки.
Нова зупинка, знову поїзд рушив,
Дітей своїх, о Боже, захисти!
Врятуй - таки, хоча і грішні душі,
Бо хто ще порятує, як не ти?
