«Дивися: дорогам немає кінця, немає душі притулку…»
(Вільям Батлер Єтс)
У лісі в який ніхто не ходить*
(Навіть їжаки оминають його)
Знайшов кущ дикого аґрусу
З терпкими ягодами п’амяті.
Терпкими, як пісні поета,
Що співав на тризні
Крімптана МакФідаха**.
У цьому лісі луна
Марно чекає
На подорожнього
Тільки мені - самітнику
Криком грифа пророчить
Густе вино забуття
У чаші витесану з каменю.
Граю самотньо
На скрипці ірландського літа
Чорному круку Коннахта
Веселу мелодію про смерть.
У моїй сопілці вітри гір
Чи то зелених пагорбів,
У моєї скрипки
Давно обірвані струни.
Я самотній музИка.
Неприкаянний
Як крислатий капелюх шАнахі.***
Грав би вухастим зайчикам
(Що стибають в історію
Куцохвостими повстанцями)
Якби вони в ліс вічного смутку
Прийшли…
Примітки:
* - такий ліс справді є. Я не вигадую. Але не ходіть туди.
** - це був король. Справжній король…
*** - у шанахі кожна річ самотня. І капелюх теж. Чому майже всі шанахі носять кристаті капелюхи – не знаю. Один шанахі – носив картуза. Але він помер. Не картуз, звісно, скрипаль…
"Знайшов кущ дикого аґрусу
З терпкими ягодами п’амяті...."-це щось! І взагалі ваші вірші переповнені глибокою філософською думкою,якоюсь ще не визначеною мною таємничістю...просто неперевершено красиво і все!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Самотність серед людей, самотність неприкаяного музики, філософа-мандрівника. Його душа шукає сенс у пізнанні всесвіту та притулку там, де знайшла б розуміння. Але доля завела в ліс, у який ніхто не ходить...
Ваш верлібр, Шоне,як завжди, чарівний! 5+++!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Приємно отримати такий відгук! Дякую за підтримку!
Браво!!! Цікаві роздуми! Не варто втікати від своєї самотності, а навпаки – хоробро зазирнути в її очі. Не варто боятись бути самотнім. Часом сумування може бути дуже корисним для душі...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
5+++! 
