А мені все байду́же... Тільки терпко яко́сь на душі,
І черствіють думки,- ненароджені вісники щастя.
Я так довго іду. А всі мрії біжать в комиші,
І ховають від долі все те, що життя називає "найкращим".
І дарма, що весна на порозі, що терпіння ще є,
Що живу, намагаючись зорі із неба збирати.
Я б до щастя ішла, тільки б знати правдиві стежки,
Не згубитись,- торкнутись, відчути і світ біля серця не втратити.
Заболіло... Пече... Дико змушує долю коритись,
І самотність зустріла скалічене втомою серце,
Стільки мрій навесні, і в кожній з них слово "любити".
Не здавайся. Ніколи... Зупинися...Помрій... Бо життя- перехрестя...
Сонце в білих шовках заплітає думки легкокрилі,
І в обіймах вітрів та в сплетінні світів мерехтить,
Знов неспокій душі полетить до зірок небосхилу,
Щоб таїну думок в перехресних світах освятить…
«Відродися любов крізь розлуки, печаль і руїни,
Випий дихання дня - кришталеві сльозинки роси,
Освяти під хрестом, серця двох в одне серце єдине -
Світоч зоряних мрій з джерела неземної краси!
Дай пізнати любов у веселкових сферах весняних,
Сокруши морок ночі, з очей познімай пелену,
Пригуби сьогодення, у обіймах земного кохання,
Щоб у вальсі життя - дві душі поєднались в одну!…
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шикарна відповідь. Щиро дякую за віршовий коментар
Дуже сподобалось - і текст, і музика! ЩИРО ВІТАЮ З ДНЕМ ПОЕЗІЇ!
Мені ж таки цікаво чи одержали Ви в День свого народження давно обіцяні мною книги.
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Олександре за вітання і коментар. Я пошту ще не відкривала,- мене довго не було, назбиралося чимало листів- 48 шт. Як тільки доберусь,- одразу ж Вам відпишу. Спасибі, що пам`ятали моє прохання. Завжди Вам рада. Обіцяю завітати у гості