Я до тебе в думках часто лину,
Ось і знову весна за вікном…
Може літо з тобою зустріну,
Все ж надіюсь не буде це сном.
Нас сп’янить аромат матіоли,
Липи, м’яти, квіток чебрецю,
Й не забудем це літо ніколи,
Бо почуємо щире: «Люблю!»
Поміж нас вже не буде розлуки,
Ніжне сонце, пахуча трава..
І ми вдвох…, і чарівні ці звуки,
Що кохання для нас виграва!
І це сонячне літо прекрасне,
Подарує нам щастя й любов,
Лиш над нами воно буде власне,
В нього будем вертатись ми знов...
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Надієчко, мені дуже-дуже приємно , що мій вірш припав Вам до душі, щиро рада!!!Вже так літа хочеться, сонечка, тепла, от хоч у вірші туди поки подалась. Бо у на у Львові ще сніжить, і не те що літа, а навіть і весни ще не видно...((( .Щиро дякую за теплий відгук!!!
Прекрасні рядки!!! Одухотворені! Не повезло мамі з погодою! Я теж не гуляю. Ще доліковуюсь і на роботу ходжу. Сьогодні ледве додому заїхала, автобус петляв. Може, ще зустрінемось з Вашою мамою.
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щиро вдячна за гарний відгук, такі теплі слова, щире СПАСИБІ!!!
( так, погода як у вас в Моршині, так і у нас у Львові залишає бажати кращого, навіть не відчувається, що весна надворі...А мама буде там лише до неділі, та й при такій погоді не дуже там і є бажання прогулюватися, та може ще до кінця тижня все ж випогодиться, може і на каву ще сходити вдасться )