Як довго ж на неї чекав,
Малюючи образ тендітний,
Щоразу, зітхаючи ждав,
В уяві цілуючи ніжно.
Цей образ для тебе святий,
Що в серці, пронісши з роками,
І вірив вже, мріючи, ти -
Обіймеш вже скоро кохану.
Зустрівши не вірив очам:
"Невже це вона та жадана?"-
У долі щоразу питав:
"Чужа? Чи моя вже кохана?"
Й, проживши щасливі роки,
Забув, як чекав довгожданно,
Все з пам'яті стер, мов з руки,
Образивши словом кохану.
Забув, як в розлуках зітхав,
Благаючи щастя в любові.
Чи може ти образ кохав?
Тепер відпускаєш без болю.
Чи це вже з буденністю днів,
Згасає щоденно кохання?
Чи може ти іншу хотів,
І маєш не ті вже бажання?
Коли ще не мав, а хотів,
Прагнувши, ту світлооку,
Ти мріяв, молив і зустрів,
Образив тепер ненароком.
Ти знай же, що всі ми в собі,
Малюємо образ коханих,
Й не кожному дано зустріть,
Свій ідеал довгожданний.
Коли ж вже складеться життя,
Й поглине буденність кохання,
Згадай, як без неї страждав,
Все мріяв, лишень у бажаннях.
І душу зігрієш теплом,
Життям про щасливе минуле,
У серці росквітне все знов,
В тендітній любові поринеш.
