Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Волонтер - ВІРШ


Артур Сіренко: Волонтер - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 5

Пошук


Перевірка розміру




Волонтер

Артур Сіренко :: Волонтер
«А може самотність і є єдиним порятунком від всього цього безглуздя?» (М. Горький) Після виключення з університету я поїхав жити в невелике провінційне містечко. Старовинне, але з втраченою давньою архітектурою – совіти встигли зруйнувати там все що можливо і забудували місто потворними «хрущовками». Крім всього іншого місто було перенасичене військовими заводами, а край ракетними військами. Я опинився на роздоріжжі – майбутнє мені бачилось у цілковитому тумані. Було лише ясно, що знайти себе і свій шлях у цьому житті мені не дадуть. Не дадуть навіть отримати освіту. І змиритися з режимом, з системою, що ламає людині життя за кілька листочків паперу списаних нерівним почерком я би все одно не зміг. Я все одно висловлював би свою думку і незадоволення, і це рано чи пізно закінчилось би фатально – система була сильніша за самотніх романтиків – вона знищувала їх. Я був майже впевнений, що мене досить швидко просто знищать фізично – за мною слідкували (це було помітно неозброєним оком, я почав навіть звикати до «привидів у цивільному», що ходили «хвостами»), телефон прослуховувався (один мій знайомий казав, що відчуває фізично коли телефон не прослуховується. До такої степені чуттєвості я ще не дійшов – я відчував фізично, коли телефон прослуховувався.) А за вікном стояла (ні, висіла в повітрі) андроповщина. З телевізії виливався страх – прямо з екрану на підлогу. Диктор таким тоном говорив слово «Андропов» наче усвідомлював про кого він говорить. У голосі телеведучого при цьому звучав навіть не страх – моторошність. Я відчував, що система ця зі своїм безглуздим комунізмом рано чи пізно завалиться. Але я чомусь гадав, що це буде років так через двадцять – не раніше. Час прискорювався, а я про це і гадки не мав… Спроби влаштуватися на роботу перетворювались в якусь комедію – варто було мені назвати в відділі кадрів своє прізвище, як одразу починали говорити, що вакантних місць немає, хоча я точно знав, що робітники їм потрібні – навіть некваліфіковані. Зрештою, мене взяли чорноробочим на взуттєву фабрику – пакувати та вантажити зранку до вечора коробки з мештами. У мене в голові тоді ще була купа марксистських ілюзій – як я тоді пишався належністю до робітничого класу! До класу, що рухає вперед історію! Свіжими були ще події в Польщі 1980-1981 років – нікому невідомий до того електрик з Гданська змінив хід історії. Я, звичайно, навіть не думав собі ставати українським Лехом Валенсою, але був просто переконаний у реальності «українського синдрому» - наступною ареною бастувальної боротьби мала стати Україна. Але я швидко розчарувався в пролетаріаті – я побачив глуху і темну масу дуже далеку від боротьби за нормальне людське суспільство, виснажливу фізичну працю, що відбирала всі сили, не лишала нічого для творчості, книг, пошуків, духовності… Я зрозумів, що довго я так жити не зможу – рано чи пізно я зірвусь – а одне необережне слово і я за ґратами. Шкірою відчував, що коло звужується. Виходу немає. Я не збирався ставати «професійним революціонером» - але сама система штовхала мене туди. З часу мого минулого короткого студентства я зрозумів найважливіше: в країні існує справжнє підпілля – коло людей які ведуть непримиренну боротьбу з режимом за свободу і визволення мої нещасної поневоленої Батьківщини. Водночас існує «опереточне» підпілля і фронда. У серйозне підпілля шлях мені був закритий – за мною слідкують. З «опереточним» підпіллям, що було насичене провокаторами і фрондою справу мати було огидно. Лишалося одне – шлях самотнього вовка. Боротися з системою наодинці справа безнадійна і смертельно небезпечна – доведеться загинути так і не дочекавшись падіння совітів та імперії. І ніхто навіть не згадає. Як не згадують сотні тисяч борців полеглих за волю протягом століть нескінченних війн, нескінченної боротьби… Проте в той час я мало думав про сумні перспективи. Цей розхристаний час мого життя був по своєму цікавим і насиченим новим – голосами з радіоприймача, книгами, релігійними пошуками – я тоді вперше захопився буддизмом. А ще – я чисто випадково придбав чудове видання Миколи Гоголя українською мовою прекрасно і вишукано проілюстроване – читав просто з насолодою. Проте, думки про безвихідь інколи приходили і не полишали. Одного весняного дня я йшов по вулиці міста і раптом побачив двері з написом «Військомат» - і зрозумів: вихід є! Я тут же сміливо відчинив двері. У кабінеті я очікував побачити дебелого майора з фразою на устах: «Патріотам усюди в нас дорога!» Але ні – в кабінеті сиділа молода дівчина. - Я хочу в армію! Мені вже є вісімнадцять років! Я хочу захищати Батьківщину! - Ну, то чекайте, як прийде повістка! - Та я чекаю, чекаю, а вона все не приходить! Я хочу в армію вже! - Ну, то я к дуже хочете – ось – виписую при Вас… Тримайте! Завтра якраз медкомісія… Далі все пішло як по конвеєру – медкомісія і три співбесіди. Були в компанії зі мною переважно якісь молоді люди, що явно вже встигли позловживати алкоголем і «втомитися від життя» (все, мовляв, уже пережили, хіба що армії не бачили) – вони штучно і награно сміялися і дивились навколо цинічним поглядом. Тоді я вперше дізнався, що в Радянському Союзі є наркомани і то чимало. Кожному перевіряли вени і питали чи він не коловся. Більшість в армію йти, звісно, не хотіли, але як це не дивно, було крім мене ще троє добровольців які діяли так само як я – самі прийшли до військомату з бажанням на устах. Я встиг з ними переговорити в шумних коридорах. Один виглядав досить інтелігентно: - Чому ти хочеш в армію? - Раніше сядеш – раніше вийдеш! - Цей принцип тут не діє. - Просто зараз ідуть нормальні набори в нормальні війська, в нормальні частини. Потім підуть набори в стройбат, на Землю Франца-Йосипа, до чорта на кулички. Краще зараз і добровільно. - Тоді зрозуміло. Інший нагадував зовні якогось хулігана, але на співбесідах просився в Афганістан. Йому, звісно, обіцяли посприяти. - А ти чому так рвешся в армію? Ще й туди? - Я хочу вбивати людей і гвалтувати жінок! Тут це погано закінчиться, а там… Війна… - в нього заблищали очі і стиснулись кулаки. Я зрозумів, що він говорить правду. І справді цього хоче. Не просто хоче – жадає! Третій запевняв, що хоче служити на флоті, плавати на кораблі на морі-океані. Переважно новобранці панічно боялися «покупця» у морській формі – служити ж три роки замість двох. Коли з’являвся такий – лунав переляканий голос: «Маріман!», і всі починали вдавати з себе п’яних, ховатися під лавки чи просто не відгукуватись на прізвища. А тут – волонтер! Несподівано в коридорі з’явився морський офіцер: «Хто тут хоче служити на флоті? Ти? Ну, ходімо!» - і поплескав його по плечу. На устах посмішка, а в очах сум і туга: «Ех, хлопче, не знаєш ще ти, що таке служба на флоті!» Через пару днів я вже стояв рано вранці пострижений «на лисо» біля дверей військомату в очікуванні автобусу. Лунала мелодія «Прощання слов’янки» і ридали матері розгублених юнаків. У кожної на обличчі було написано одне: «Можуть відправити в Афганістан!» Один мій знайомий тоді ж справді туди потрапив і повернувся додому без ніг. У мене виникло відчуття яке довго не полишало мене – мені здавалось, що він пішов на ту війну замість мене. Це я повинен був туди потрапити і загинути там. Але потрапив він і лишився калікою… Через хвилину автобус вже віз мене і купу юнаків в невідоме. В одних на обличчях був переляк, в інших – байдужість, ще в інших – розгубленість. Один без кінця повторював: «З дітиськами забирають! З дітиськами забирають!» У нього було вже двоє дітей і було йому вже 26 років – думав, що уникнув служби. Але загребли, бо «гребли» тоді всіх. Хоча це було незаконно. Але вони послалися на якусь постанову… А в мене було відчуття, що все це відбувається не зі мною. А з кимось іншим…. Але як це не дивно, я справді хотів до армії. Щоправда, я хотів зовсім до іншої армії. Але тої армії до якої я хотів давно не існувало… (Написано на основі реальних подій 1983 року. Малюнок з мережі. Хто автор - не пам'ятаю, але йому дуже вдячний.)

ID: 409712
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2013 01:18:05
© дата внесення змiн: 17.03.2013 01:18:05
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Той,що воює з вітряками
Прочитаний усіма відвідувачами (679)
В тому числі авторами сайту (24) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Яна Бім, 29.03.2013 - 01:09
Мені цікаво. Я вже три розділи прочитала... Це ж на основі пережитого автором... Читається легко, а писати важко було, мабуть?
Успіхів! Завтра продовжуsmile give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар Яна Бім, 01.01.1970 - 03:00
Писалося справді дуже важко.... Спогади були занадто болючими... Але відчував, що написати цю повість я повинен... friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Нові твори