- ну то як воно ? бути мертвим ?
- та не знаю... нічого особливого ..
- та ну ! не може такого бути ! ну відчуття ж були ?.. біль ?.. страх ?
- жодних відчуттів... можливо страх трішки був, але мабуть то було моє особисте здивоване розчарування...
- ти здивований ? ти здивований і рочарований через свою смерть ?
- загалом так... якось не вчасно це сталося...
- а було світло ? кажуть коли вмираєш то бачиш яскраве світло...
- ні.. світла не було... і темряви не було... це більше нагадує сон... ніби ти спиш, але добряче перед тим напився.. якось примарно все..
- ти говориш, що не вчасно все це.. ти ще щось хотів зробити і не встиг?
- та ні ..я зробив все, що зміг...
- ну в тебе ж не було сім"ї.. дітей ... друзів. останнім часом ти взагалі був відлюдником. сумуєш за кимось ?
- це все вже не важливо.. сумно через те, що я так і не побачив океан... а я навіть пісні писав про океан... ось через це мені дійсно прикро.. я стільки часу змарнував будучи живим.. саме змарнував... на всі ці абсолютно нікому не потрібні речі.. на почуття, яких насправді не було.. на примарну дружбу.. на безглузді суперечки, з тими хто був поряд... на боротьбу зі своєю власною байдужістю.. і все дарма.. стільки часу змарновано, а я так і не бачив океан.. і вже ніколи не побачу...
- чорт забирай! ти так говориш ніби досі живий !
- а хіба я мертвий ?
- так, ти мертвий, ти помер ..помер !...вже сім років минуло, як помер ! довгих сім років !!
- дивно....
- що ж тут дивного !!!!!!!!!!
- якщо я так давно помер, то чому ти досі зі мною розмовляєш ?...
