«Де старість спочиває від журби…»
(Віл’ям Батлер Єтс)
Розмовляю з гомінкою луною
З ще не виритого колодязя,
П’ю з нього прозору воду,
Відпочиваю в тіні дерев,
Які навіть ще не посадили
В м’який і теплий ґрунт радості,
Які навіть не проросли
З сухих та блискучих насінин життя.
Дивлюсь на зайчиків літа,
Які навіть не виставили
Свої довжелезні вуха
З хащів глухої кропиви.
Я – людина минулого –
«Вічний жид» зі старої потріпаної Біблії,
Який заблукав у сучасності,
Оселився в майбутньому,
У його тінистих лісах віршів,
Нюхаю його яскраві квіти верлібрів,
Ультрафіолетові кольори яких
Бачать тільки бджоли й метелики.
Я – апостол
Неіснуючої церкви слимаків,
Я – пророк подій,
Що ніколи не стануться,
Месії, що ніколи не прийде,
Армаґедону,
Що ніколи не відбудеться.
Бачу як з ірландської землі
Замість трави проростають
Білі й блискучі леза ножів,
Але мовчу про це…
Я - людина минулого -
"Вічний жид" зі старої потріпаної біблії,
Який заблукав у сучасності,
Оселився в майбутньому,
У його тісних лісах віршів..."
вражаюче
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Господь мене завжди береже... Навіть не знаю чому... 
