Сидить мати одинока,
Давно вже вдовиця.
Пішли доні в світ широкий –
Усе, як годиться.
Спершу вчитись, бо наука –
Це є річ потрібна.
Хоч із нею добра мука,
Та це – шматок срібла.
Знайшлось кожній з них по парі -
Кохання-зітхання.
Справили весілля в барі -
Бавились до рання.
Сім’ї доні утворили.
Пішли у них діти.
Місця новії обжили.
Як тут не радіти!
Живе внуками бабуся,
В гості прибігає:
До Назарка, до Златусі,
Соню забавляє.
Діти раді, люблять внуки.
Ними лиш в гризоті.
Не дрімають її руки,
Завжди у роботі.
До обіду ще працює
В школі педагогом.
Наче в полі кінь, гарцює,
Бо ж обрана Богом.
А ще вірші якісь пише,
Як ніч заглядає.
Мрії у хмарках колише,
Бо ще ж молодая.
Сидить, думоньку гадає.
День жінки святкують.
Та хто ж її привітає,
Щиро поцілує?
Сидить, вперлася ліктями.
Дзвонить хтось завзято.
А це доні із зятями
Прийшли в Жінки свято!
Прийшли доні із зятями
Й онуки-чалапці.
Слова вдяки ручаями -
До мами, до бабці...
Бажаю щиро щастя Вам і всій вашій великій родині 
