Палітра лиш сіра й стіна попеляста,
Навколо мов грати, тримаючи майстра,
З’єднались у пастку, містичну картину.
Сховалась душа, а за нею людина.
Позаду блукають, не тіні, а світло
І фарба думок, розлилась, дрібно-дрібно.
Вона ще заповнить пусте полотно,
Проникне натхненням, як світло в вікно.
Один лише шлях, що веде все вперед.
Із боку у бік, у очах тет-а-тет.
Де голосно, гучно шуміла юрба,
Де затишку, спокою досі нема.
Від щастя п’янкого на крилах летіти,
Мов щось потаємне заковує в сіті:
Індигове море: невпевненість-рана
Зображення шторму - а звершення грани.
І дивно лиш те, що ті фарби не сірі:
Життєва тотожність, довершеність ліній.
Так, все не можливо вмістити на тлі -
Насправді, від бурі пливуть кораблі.
27/28.11.2012
Зачарував мене Ваш вірш... хотілось би побачити описану Вами картину!!!
Андрій Гагін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вважаю, що такої картини не існує. Картина, яку я описував лише плід моєї уяви! Сидів на роботі, під кінець робочого дня, і десь мимоволі з'явився цей образ і ця картина.
Дякую!
