А він її прогнав. Його тиранив біль,
Нещадно мучив і терзав жорстоко...
Та він же чоловік! Хотілось, аби їй
Не показати мук тих ненароком.
І плакала вона, від смутку і образ,
Тремтіли сльози зрадницьки на віях.
"Навіщо він отак?" - шептала повсякчас,
Та бідкалася, що не розуміє.
Вона ішла вперед, загорнута у жаль.
А він лежав... Думки були примарні.
Холодний падав дощ на стомлений асфальт,
І мокли білі двері у лікарні.
04.02.2013р. 23:23
Для ілюстрації віршу вибрана картина
Зелік Віктора "Прогулянка під дощем"
Дуже майстерний прийом - зіставлення протилежностей: він-вона, лежав-йшла. Але вони об"єднані спільним болем: він згорьований від того, що промовчав про головне, а вона прибита горем від сказаного ним. Причини болю теж протилежні... Ви по-справжньому тлановито володієте словом, пані Наталю! Кожного разу, перечитуючи Ваші твори, переконуюсь у цьому. Тому й вплив на читача - сильний. До сліз.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Олю, за професійний аналіз твору.
Щиро дякую!
Очень проникновенно! Оттолкнул, чтобы не перекладывать свою боль на хрупкие женские плечи. Наверное, поступок сильного мужчины, хотя сама считаю, что лучше вместе "и в горе, и в радости". Жизненно, Наташа! "загорнута у жаль" (як у шаль)
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світлано!
Дійсно, люди різні. Одні воліють біль і радість розділити з тим, кого любиш, а інші воліють оберегти того, кого любиш від болю та смутку...