Ти була колись платтям вечірнім,
Дорогим, діамантом оздобленим.
Зараз стала ти просто ганчір’ям,
І розтріпаним, і потоптаним.
В шафі довго висіла самотньою.
Виїдалися дирки комахами.
Так ставала на сито подібною.
Зачіпляли зазубринки цвяхами.
Тебе, люба, під ноги кид̀али,
Витирали взуття із грязюкою.
Полоскали і знов викидали.
Припадала гидкою пилюкою..
А коли ще здалося замало,
Безсердечно частинами рвали.
А де рвати погано вдавалось,
Гострим лезом живе дорізали.
А було, перед тобою божилися,
Милувались твоїми деталями.
Зараз, мила, ти просто зносилася.
Й перекочуєшся магістралями.
Порятунку щоразу шукаючи,
За всі тонкії гілки чіплялася.
Злі ж вітри до тебе доторкаючись
З них зривали і знову валялася..
Вийшла з моди, постарішала, вицвіла –
Перестали тобою цікавитись.
Вже не станеш такою, як ти була.
Вся синтетика встигла поплавитись.
Вже навіки усім чужа
Моя сукня – моя душа…..
