Краса… Безкраї і просторі
Степи, луги
І синє небо –
Наче море.
А день, мов полум’я згаса.
І ясне сонце засинає,
Останній промінь посила
На землю спокій.
Все стихає…
Неспішно сутінок вкриває
Просторий, мальовничий край.
І ніби сном всіх огортає
Незримий, загадковий рай…
Нічна царівна снів людських
Діброви в тищу пеленає,
І верболіз неначе стих,
Мов слухає, що десь блука
Туман в гаю
І опускає
Імлисту пелену свою.
Небесний вічний мандрівник
Сріблясте сяйво розливає…
На хвильку вітерець принишк
Та знову крила розгорта,
І в таємничу вись злітає.
Аж ось із лісу долинає
Тендітний солов’їний голос.
І перший промінь доторка
Росистий сонний житній колос.
