|
Жила-була собі дівчинка Оксаночка, дуже чуйна та лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише 5 років, але вона завжди допомагала старшим. Мамі – прибирати, татові – майструвати, бабусі – пиріжечки ліпити, а з дідусем любила просто гуляти, бо дідусь знав так багато всього цікавого. Про все розповідав внучці, і про звірят, і про пташок, і про квіти, і про дерева, і про комашок, бо був дідусь лісником. Будиночок де жила Оксаночка, стояв на краю села, біля лісу. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок, то зайчика, то їжачка. А ще дідусь частенько брав онучку до лісу з собою. Перед самим Новим роком, татусь покликав Оксаночку допомогти йому майструвати годівничку для пташок.
- А що то таке годівничка? – допитувалася дівчинка.
- Бачиш синичок на гілочці? – спитав тато.
- Бачу, - відказала Оксанка.
- Так ось для них, та й інших пташок, важко тепер їжу шукати, снігу намело, треба допомогти бідолашним.
- Я дуже хочу допомогти, - мовила дівчинка, - але як це зробити? – запитала.
- Ось ми змайструємо пташкам маленьке кафе, - підморгнув доні тато.
- Як це? – здивувалася Оксаночка.
- Зараз побачиш доню, давай допомагай. Це кафе і є годівничка, - посміхнувся тато.
Татусь майстрував, Оксаночка допомагала, подавала татові, то молоток, то якісь детальки дерев’яні, то цвяхи, то мотузочки. Нарешті тато задоволено проказав:
- Ну ось, кафе-годівничка готова. – І справді, на столі стояла маленька хатинка, з дахом і підлогою. Дівчинка похитала головою:
- Ні татусю, ще не готова, а де ж стіни, вікна, двері, столики та стільці? Тато засміявся.
- Стін не треба донечко і всього решта теж. Ось побачиш як воно буде, біжи лишень до мами, хай дасть шматочок хліба чи зернят. Оксаночка побігла до хати й миттю повернулася з окрайцем хліба у руці. Тато надробив хлібних крихт на підлогу годівнички, підняв її зі столу, і пішов разом з дівчинкою у сад. Ох і снігу ж намело величезні кучугури, ось минули сніговика, якого Оксанка вчора з татом зліпили, підійшли до яблуньки, що красувалася у біленькій шубці, тато трішки обтрусив гілочку, і повісив годівничку-кафе навпроти віконця Оксанчиної кімнати. Щоб доня могла спостерігати за частуванням пташок.
- А як же стіни, вікна, двері, столи і стільці, - не вгавала дівчинка.
- Біжи до хати, доню, бо холодно, все через віконце побачиш, - лагідно сказав тато. Оксанка миттю побігла в тепленьку хату, а там так пахне. Це мама з бабусею щось смачненьке готують, завтра ж Новий рік, і ще так багато всього треба встигнути зробити. Ось і дідусь біля ялинки щось мудрує, на підлозі стоять коробки, і пакети з різними новорічними прикрасами та ліхтариками.
- Ходи внученько, будемо ялинку прикрашати, саме час.
- Зараз дідусю, - відказала Оксаночка, і побігла до своєї кімнати. Притулилася носиком до холодної, розмальованої морозом шибки, щоб краще бачити. А кафе-годівничка перед самим носом. Дівчинка принишкла, бо побачила, що одна пташка залетіла в годівничку, сіла, озирнулася. Ось уже й ласує смачними крихтами. Знову голівку повернула, цвірінькнула щось на своїй пташиній мові, і до годівнички прилетіли ще кілька синичок. Ох і зраділа Оксаночка, що пташки тепер не будуть голодними. Тихенько, навшпиньки, щоб не налякати птахів, відійшла від віконця, і побігла хвалитися побаченим дідусеві.
- Дідусю, там синички прилетіли, крихти поїли. Тут і тато у хату зайшов.
- Татусю, я зрозуміла, не треба їм столики і стільці, і стіни не треба, бо як вони залетіли би в кафе-годівничку. Дідусь посміхнувся, а тато доні підморгнув:
- Ох ти ж моя розумнице. Ну давайте, будемо ялинку прикрашати. Оксаночка від радості заплескала в долоньки. Новий рік – казкова пора! Яких тільки див, та різних пригод не стається в перед-новоріччя, і в новорічну ніч. Ось і сьогодні, над будиночком Оксанки, пролітала казкова фея. Махнула чарівною паличкою: - Бути казковому диву,- промовила, і полетіла собі. І почалися передноворічні дива. Раптом ожив сніговик, котрого зліпила Оксаночка з татом, заговорили синички, і лісові звірята, тільки дівчинка про все це, поки що не знає.
Коли ялиночку прикрасили, тато включив ліхтарики, що засяяли на ялиночці різнокольоровими вогниками. Ялиночка була такою гарною, так святково стало в кімнаті, що дівчинка закружляла від радості у танку. Задоволена Оксаночка підбігла знову до вікна, хотіла ще помилуватися пташками в годівничці, і раптом побачила, що сніговик привітно помахав їй рукою.
- Ого,- промовила мала,- Сніговик ожив, це ж треба таке . Біжу пограюся з ним в сніжки. Вибігла в коридор, одяглася тепленько, взяла рукавички, і гайда у двір.
- Дивіться, Оксаночка вийшла гуляти, - проспівали пташки. – Дякуємо тобі за смачний обід.
- Будь-ласка,- промовила здивована дівчинка. Вона ніяк не могла зрозуміти, як це вона розмовляє з синичками.
- Цікаво, що це зі мною сталося?
- Мур-мяв,- нявкнув поруч кіт Барсик.
- Йди-но до мене пухнастику, - проказала Оксаночка.
- От іще, ніколи мені. Потім, пізніше, бо маю ще справи,- відказав Барсик людською мовою.
- Ой, а як це ти розмовляєш? – спитала дівчинка.
- Як-як, так, як і ти,- нявкнув кіт. - Це витівки казкової феї, вона начарувала. Хіба ти не знаєш? Перед новим роком, і в новорічну ніч частенько трапляються різні дива. – Сказав Барсик, і поважно розпушивши хвоста пішов за ріг будинку. Оксаночка аж рота відкрила від такої несподіванки.
- Ходи гратися Оксанко, - почула дівчинка, озирнулася, і побачила сніговика, що посміхався до неї, і підморгував вугликом-оком.
- Оце дива! – вигукнула Оксаночка.
- Нічого дивного,- відповів сніговик, і таке буває. А що це у вас в хатині так гарно блимає, і сяє?
- Це ліхтарики на прикрашеній до свята ялиночці сяють,- відповіла дівчинка.
- Ніколи такого не бачив,- промовив сніговик.
- Ми теж ніколи не бачили святкової ялинки,- прощебетали синички. – Ніхто з лісових мешканців такого дива не бачив.
- Шкода, - сказала Оксаночка. Це так гарно, і весело.
- Ми полетимо до лісу, і всім розкажемо новину,- сказали синички, і полетіли.
- То що, граємо в сніжки? – запитав сніговик.
- Граємо, граємо,- погодилась дівчинка. І давай ліпити сніжку.
За якийсь час, повернулися синички, а з ними прилетіли ще й снігурі:
- Кажуть у вас ялинка є не звичайна?- спитали.
- Так, є,- відповіла Оксаночка,- але вона в хаті, ви її зможете побачити хіба що через вікно.
Пташки посідали на підвіконня, і зацікавлено розглядали ялиночку, що мерехтіла різнобарвними вогниками.
- Гарна, яка ж гарна. От нам би таку в лісі, було б і в нас справжнє свято, - перемовлялися пташки.
- Придумала!- вигукнула дівчинка, - попрошу дідуся, щоб допоміг, і вам свято в лісі влаштувати, а ви поки пригощайтеся. Дівчинка помахала рукою новим друзям, і побігла до хати. А снігурі та синички, мерщій до годівнички. Оксаночка з рум’яними від морозу щічками забігла в кімнату, і до дідуся:
- Дідусю, а в нас залишилися ще ялинкові прикраси?
- Залишилися. А тобі вони навіщо внученько?
- Знаєш дідусю, я ось думаю, у нас буде гарне новорічне свято з красунею ялинкою, а у лісових звірят такої немає. Може й для них ялиночку прикрасити, хай і в них буде свято?
- Ну що ж,- почухав дідусь бороду,- добра думка внученько. Завтра вранці підемо до лісу, прикрасимо звірятам ялиночку.
Наступного дня, поснідавши, Оксаночка з дідусем стали на лижі, взяли рюкзаки, і подалися до засніженого лісу. Там дідусь відшукав найпишнішу красуню ялинку, і давай її прикрашати. Дівчинка дуже старалася, допомагала чіпляти кульки, та сріблястий дощик, а ще розкладала під ялинкою звірятам гостинці: зайчикам смачну моркву, білочкам горішки, їжачкам червонобокі яблука, кізонькам капустяні листочки та запашне сінце, та багато насіння для пташок. Оксаночка чула, як пташки розносили всім лісовим мешканцям звістку, що і в них буде новорічне свято, що вже й ялиночка прикрашена стоїть, і тільки задоволено посміхалася. Коли вони з дідусем впоралися з роботою, рушили до дому. Дівчинка озирнулася, і побачила зайчика з білочкою, які махали їй лапками, і дякували. Дома, Оксаночка трохи зігрівшись, знову вибігла у двір до сніговика.
- Як ти гадаєш, задоволені будуть звірята?- спитала.
- Думаю, що так, у них ніколи раніше такого свята не було. – А потім трохи зніяковіло запитав дівчинку: - Ти не образишся, якщо і я піду до звірят святкувати?
- Ну, що ти. Звичайно йди. А я піду насиплю зернят у годівничку, бо в гості ж прилетять пташки.
Вже вечоріло, Оксаночка насипала птахам зерна, і хотіла вже йти до хати, та з-за рогу вийшов Барсик, і ліниво проказав:
- Не забудь нового сніговика виліпити.
- Навіщо?
- Ну як навіщо, ти що не знаєш? Коли 12 проб`є година, зникнуть чари казкової феї.
- То й що?- спитала дівчинка.
- Як то що? Ти перестанеш розуміти мову птахів та звірів, а сніговик залишиться там, у лісі. Як ти поясниш, куди подівся сніговик?
- А й справді,- погодилась дівчинка,- допоможеш мені Барсику?
Барсик трохи повагався, ліньки було, але ж і Оксаночку він любив, тому погодився. Разом вони швидко впоралися з роботою, виліпили нового сніговика. От тільки замість морквинки носом стала крижана бурулька, бо за морквинкою було вже пізненько бігти. Вийшла мама і покликала доню:
- Іди до хати донечко, пора за стіл сідати Старий рік проводжати, Новий зустрічати.
Барсик першим шустьнув у теплу хату, за ним пішла і Оксанка, а на порозі зупинилася прислухаючись. То святкуючи, співали новорічних пісень у лісі звірята.
ID:
384318
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.12.2012 11:05:17
© дата внесення змiн: 26.10.2014 00:30:56
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
