UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: ДВОМІРНІСТЬ СЛІВ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Innessanew, 19.03.2013 - 13:30
Впевнена, що випадковості - це найбільш закономірні процеси життя. Рада, що завітала вчасно - тим більше, що досить "випадково")) знайшла Вас!)І теж дуже рада своєму відкриттю, і дуже хочеться познайомитися з Вами досконаліше) Звідки, якщо не секрет, з якої місцевості Ви родом? Так розумію, що не буваєте в рідних краях. А Поділля дійсно благословенний край - наповнений красою до вершечка)  
Innessanew, 19.03.2013 - 12:25
Такі враження-відчуття хочеться передати якнайповніше... Розказати, намалювати, зіграти, заспівати - додати всі можливі у "речовинному", як Ви виразилися, світі, аби донести не лише тим, хто вловить ауру, а й тим, хто близький до того, але ще не зумів вловити - а раптом допоможе?)... Дякую за аромати і фарби Вашого міжчасового польоту) 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба пані Innessanew, пані Інесочко! не зважаючи на те, що ці Ваші слова - сам тільки момент нашого знайомства, але... якби я тільки могла пояснити, висловити - як вчасно Ви зайшли "до мене"... і СКАЗАЛИ... сказали найнеобхідніше на цю хвилину - ЩО ВИ ЧУЄТЕ І СПРИЙМАЄТЕ МЕНЕ... мої вперті, але, здалося вже вчора-сьогодні, абсолютно безнадійні зусилля сказати... не те, щоб я допускала, що володію Істиною чи страждала комплексои місіонерства... але ж - те, що вдалося зрозуміти, роздумуючи ціле життя, що відкривають зараз "ТІ, кого все життя питала" - здається корисною інформацією... але... одне слово, якби Мартіну Ідену в той момент, коли він зайшов у море з рішенням пливти тільки вперед і не повертатися,- хтось сказав такі слова, як от Ви мені наразі - він передумав би пускатися берега... не те, щоб я збиралася "пливти", як Мартін Іден, але визнати за собою "повне фіаско" була вже майже готова... Ви подали мені крило... тепер уже каменем в твердь я не "спікірую"... нічого випадковим не буває - Той, Хто Людить Мене Щиро - підтримав і розраяв мене Вашим СЛОВОМ... дякую Вам - уже радісно... і ще одне, що не випадок - я теж подолянка, я родом із Хмельниччини... минулого року їхали Хмельниччиною і я вперше побачила і була щиро вражена - яке ж прекрасне насправді наше Поділля... рада знайомству нашому... 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
геніальний новотвір, пані Надіє - "пролітобіжка"... тепер так і називатиму свої біго-літання лісом моїм любим...дякую Вам... 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пане Морський Леве, сприймаючи мої вірші позитивно, Ви вдихаєте в них життєвої сили, і я щиро вдячна Вам за Ващу щедрість - емоційно-енергетично "плюсову"... - 
gala.vita, 24.11.2012 - 22:51
Че круто , так чути/бачити! і спочатку було слово, тож я відчуваю, що десь створюються-матеріалізуються образи з віршів..., я іх відчуваю, бо так чи інак вони до мене повертаються чи текстом чиїмось, чи лодібною за змістом подією, як стосовно мене так і просто почутою, настроєм, посіяним за лаштунками проростають дійства на сцені...тож коли, років з надцять я увсідомила дієтворення, з того часу намагаюся писати лише про кохання та його похідні та споріднені. І те що спочатку здається незбагненним, езотеричним... входить в життя як належне. тому таке зчитування і вслухування для мене не новина, але все це всеодно чудо, диво і щасття. та все що я роблю( з натненням) за для того, щоб відчувати/отримувати щасття!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Віточко, ми живемо у трьох (їх більше, але зараз про три) реальностях - "твердо-речовинній" - наш світ, реальності сну і реальності уяви... реальність уяви вважається "найреальнішою"... кожна ідея виникає спочатку в уяві... от це якраз той механізм, про який Ви кажете: ми не вигадуємо, а "знаходимо" в уяві... а тоді, каналом "думки", візуалізації, наші знахідки, "вигадки" - "обретають плоть" у світі речовинному (його помилково називають матеріальним)... "все що я роблю( з натненням) за для того, щоб відчувати/отримувати щасття!" - тут Ви однозначно потвердити, що те, що Ви робите має назву конкретну - ПРОЦЕС ТВОРЧОСТІ... істинна суть творчості - в радості самого процесу... в щасті... кожен своєю стежкою - і Ви, і я прийшли до такого розуміння - смислу творчості.... а ще наші самовідкриття потвердив свого часу мій самий-самий... філософ Еріх Фромм ("Бегство от свободи") - отже, нас уже твоє вкупі... gala.vita, 24.11.2012 - 22:14
яке заглиблення у світ! відчуття поглинання часу, простору... немає меж, не те, що бачиш очима, а те що бачиш відчуттями, які на межі лоскотного торку, але без контакту. десь інтуітивно, вгадуються предмети, але не фокусується ні зір , не напружуються ніякі інші органи, краса, просто краса і ти це розумієш, ні проосто точно знаєш, без аналізу без порівняння з матрицею у мозку, безтілесно, просто знвєш...і це не астральний вихід, не вихід, а це не що інше, як заглиблення у неусвідомлене... А тоді, як торкається той, інший часосвіт ромашкиними пелюстками і вже за мить повертаюсь до реальності, а ромашки, мов провдник між тим і цим і ще ген-ген яким простором/часом. чудово!це не вірш, це репортаж цієї подорожі!аж так то реально відчувається!!!! Клас! 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
просто дивовижно! по перше, я назвала це репортажем... за всіма жанровими ознаками... (що бачу, про те співаю - і дія у теперішньому часі)... А НАЙДИВОВИЖНІШЕ (І САМЕ НА ЦЕ Я РОЗРАХОВУВАЛА!!! Я ЦЬОГО чекала потаємно!!!), шо Ви ПОБАЧИТЕ... і Ви - побачили... отже! що хотілося з"ясувати - доведено: те, що "бачить" поет, залишається в АУРІ вірша, як інформація! яка зчитується... усе залежить від чутливості "приймача" (приймачами всі ми одне одному є...) це ніби навзаєм - я бачу Ваші "заслівні" світи, і от - Ви бачите мої "бачення"... це справді вражаючий результат... це свідчення того, що вірші живі і мають Душу... що форма - це умовність, як і все формальне...отак, Віточко! ми (всі!) творимО одухотворених істот... яку ж відповідальність маємо ми усвідомлювати за них, нами сотвореннИх! що додають вони у світ, у Всесвіт - світла?... це грандіозне відкриття... (для мене, і всіх, кому цікаво) - без Вас ніколи не вдалось би мені діЗНАТИся про таке потвердження давніх моїх догадок... дякую Вам... хоч ці слова майже нічого не передають, але Ви відчуєте, що насправді я Вам кажу... Ви - чудо...
gala.vita, 24.11.2012 - 21:43
краса, яка каааасаааа!у мене подих захопило, легені ледь не луснули, бо бігли очі, поперед дихання, поперед повітря і недихалось поки читалося...і ще ...  Дуже дякую, Валю!!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це результат тієї прогулянки в ліс... після Вашого вірша "Чекаючи весни"... отже, "дзвони" ті отак відгукнулися... подумала, Вам може здатися цікавим... мабуть, треба було писати... не намагаючись втримати в сюжеті, у хоч якійсь конкретиці, а як - потік свідомості неконтрольований... втручання розсудку, розуму, його намагання "систематизувати" трохи "заземлили" все... але, думаю, Ви побачите за словами... зо щирою симпатією - В.С. Дощ, 24.11.2012 - 18:43
Приємна прогулянка душі і свідомості у плоті Часу. А тіло, тим самим Часом, пульс урівноважує... І приємно, і корисно... Одним словом... якби ж то можна одним словом... Вражаюче!  
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пане Василю, дякую Вам! власне, "співробітництво" душі і тіла - це той стан, який усі ми переживаємо, називається він - натхнення... це якраз момент, коли душа робиться усвідОмленою, а свідомість - одухотвОреною... вони ніби накладаються одна на іншу, поєднуються... тоді - творчість... кожен з нас, "від"їжджаючи" в момент віршотворення, забуває, що є ще й тіло, але якщо згадати про нього, то виявиться, що воно досить самостійне і розумне... моє он годину саме собі лісом бігло і навіть не спіткнулося жодного разу... я потім подумала - чим же воно за стежкою дивилося... бо очима стежки воно не бачило... просто, найчастіше натхнення приходить не в час бігу... а тут сталося так... цікаво, що цю годину бігу м"язи не помітили - я довго не виходила на маршрут, отже, мала б бути добряча крепатура... а не було... отака спонтанна і глибока згадка якась (з тими ромашками) мене з лісу викрала... просто - переживання... гра уяви...от я і намагалася ніби "живого сонячного зайчика" до паперу пришпилити... оце все, що із затії тієї вийшло... зате я дуже чесно трудилася, намагаючись відтворити... дякую Вам... я знаю, що Ви мене завжди асоціативно розумієте, тому -- можна було б і без оцих зайвих подробиць...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
блукаєте за небокраєм, пані Макієвська?.. я жартую... рада, бо якщо все оце марення, то вони "колективні"... у крайньому разі - Вам таке знайомо... дякую...розкішні ромашки - це пахучі, цілющі... у нас їх називають романець... так і пахнуло від монітора тим незабутнім з дитинства запахом - бабця чай з романцю варили... дякую Вам...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Ігорю... можна сказати - своєрідний експеримент... але - "несказане лишилось несказАнним"... виходить, є межа, за якою передати відчуття за допомогою слів людина не може... я, скажімо... виходить так, ніби галограмний знімок, але не підсвічений променем... і це мене трохи налякало, бо є така версія у вчених, ніби світ наш - двомірний, об"ємним його робить (додає третього виміру) якесь освітлення - невидиме для нас, а може, навіть, це робить сонячне світло... тобто, світ наш - плоский, картинка... ілюзія і нас насправді може зовсім і немає... програма...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую пані Ліно... вперто намагалася передати бачене, те, що хотілося передати... приємно, що вірш сподобався Вам, хоча він добряче... боюся, дивний... але мій, і таким уже йому й бути... заходьте... --
Наталя Данилюк, 24.11.2012 - 15:36
Оце так пробіжка!  Піднесення таке,одухотвореність довколишнього світу,ніби недворі не кінець осені,а розквіт весни-духмяної,свіжої,налитої сонцем янтарним!..Ніби бігла за Вами...І не захекалася зовсім(хоч зазвичай,біжучи,захекуюсь).Краса! Дякую за жменю променів у душу!     
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, любий Одуванчику - ви через простір бачите: якщо би Ви реально бігли "зо мною", як от Ви "бігли" умовно - ніколи б ритм дихання не збився б - я розказала б Вам мій секрет... методику... у мене пульс і тиск вищі на початку маршруту (годину біжу), чим на фініші... на фініші я дихаю рівно і комфортно... і серце робить потрібну кількість спокійних розмірених ударів... під час бігу я відпочиваю... і це - правильний біг... тільки ніхто більше так бігати не хоче - кожен по своєму, і це добре... мабуть... гарно там було - роса така - крупнокраплиста, і ніби перлини непрозорі у розетки насипані (чистотіл обманувся, думає, що вже до весни і по всьому лісові посходив - якраз розеточками такими розсипався попід соснами...) намагалася передати "відчуття", але - слів замало...  не вдалося... бо я ж бачила і от читаю - різні зовсім речі... але намагалася... дякую Вам за візит і враження... от ми уже втрьох біжимо - Леся також зголосилася пробігтися...
Леся Геник, 24.11.2012 - 15:26
Може й важко,Валю,передати простими словами непростоту наших відчуттів в середині себе і зовні, а коли то ще й багатовимірні сущності тої чуттєвості незвичайної нас поглинають абсолютно - то й поготів... Та є сила у тих простих слів дарувати тим, хто їх трепетно торкає, можливість витворювати свою сферу розуміння, виплітати свої тонкі матерії усвідомленості котрогось дійства. То ж і я бігла з Вашими словами по-своєму, тільки уявляючи Ваш біг, тільки десь скраю вихоплюючи обриси тої високолітної миті, що може надихати летіти - летіти словом!Навзаєм дякую, Валечко, за Ваш затишок)))))
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...був у мене, Лесю, задум цього літа - придумати назви відтінкам зеленого... їх - тисячі... а ми "назвали" може менше десятка... от, наприклад, зелене жито (літом, яке ще не відполовіло, а тільки починає) і зелений пирій на межі - абсолютно різні "зелені" кольори... і так на кожному кроці... більше відтінків синього кольору названо, але й там "роботи" - не початий край... це так, про відчуття, яке часто важко передати словом... колись була глибоко досить втратила свідомість і - одразу ж опинилася в лісі... то був ліс, хоч я його і не бачила іще - картинка не проявилася, а тільки відчуття лісу, був Голос там... я збагнула, що все життя тільки до того й прагнула, щоб саме цей Голос почути... (повернувшись в реальність, вирішила, що то бабця мої зі мною говорили...) і саме ті слова, які Він казав - хоч слів я зовсім не розібрала... а ще там був колір - він був такий!... його ніяк не можна назвати, хоча я тут називаю його "фіолетовим", але це слово зовсім не відповідає тому кольору...отак виходить... ми ж на сторінці містики і езотерики зараз... а на слова наші я не "наїжджаю" - вони всесильні тут, у нашому світі... а на більше вони і не замахуються... ото нічого за горизонт заглядати... мені... а може я щось трохи не так сказала - повірте, то тільки про себе... і жодних сумнівів, що ми - разом з Вами, чому я чесно і щиро радію... якщо я може трохи чогось "не догнала", то -- тільки через зарашній від"їзд "у себе"... я повернуся...
Леся Геник, 24.11.2012 - 14:35
От і скажіть, Валечко, яка ж краса! Який політ незбагненний! Який біг невтримний... І я бігом, бігом з Вашими рядочками...Не з усіма й пробіжижся так. Захоплене дякую за ті сосни, за росу передгрудневу, за той розмах крил душі світлої... 
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
отакий, Лесю, вийшов спонтанно біг у двох реальностях водночас... фахівці назвали б таке - "роздвоєнням особистості" - правда, тут навіть "розтроєння" вийшло... в кінці маршрута мого лісового усі "складові мене" поверталися на звичні місця.. все ОК... єдина проблема - словами не вдається ПЕРЕДАТИ... розказала, як змогла... але справді уперше відчула, ніби слова наші (такі багатозначні, багатопланові, могутньо-енергетичні зазвичай)- у даному випадку, на жаль, - не передають... не виникає галограмної глибини, об"ємності картинки, а тільки, як ніби на дошці намальоване... без знання законів перспективи... тому, я... почуваюся безсилою... може, з часом?...дякую Вам за товариство, Лесю... - з Вами скрізь комфортно і надійно... і цікаво завжди...
|
|
|
||||||||||||||||||||||
