Чомусь день цей похмурий, насуплений,
Темно-сірими хмарами вишитий,
Роз’ятрив в серці спомин розгублений
І, здається, навічно залишений -
Як ступала я цими стежинами,
Білим цвітом каштанів устелені,
Дорожила, як матір дитиною,
Своїм першим коханням у пелені…
Так боліла байдужість та холодність!
Не хотілося вірити світові…
Моя вічно заплакана молодість
Усміхається свіжими квітами.
2010 рік
