Ти відпустила, я ж бо не просився,
Ти, відвертаєшся коли прийду,
Хотів би, щоб і я тобі так снився,
Так, що не знаю де я, в сні чи на яву …
Так, я вкладаю у вірші свої багато,
Та справитись з собою вже не по зубам,
Пробач якщо тобі вже став проклятим,
Та вірю лише вчинкам і словам …
Не пощастило, ти пішла, переступила,
Дереш вже носа і ідеш на смуги зліт,
Та ти для завжди будеш мила,
Мені ж потрібно небагато, зараз лиш привіт …
Ти відпустила, вже пройшло багато часу,
Та нас згадай, згадай що відчувала,
Як я дивись на тебе поглядом дитячим,
І ти не знаєш що на серці зараз маю …
Чим більше самовбивць, ти їх все менше,
Чим більше доторків тим більше снів,
Я наче пес що загнаний у кут не вперше,
Я клятий месник і в мені лишився гнів …
Не бійся я тебе ж бо не тривожу,
Я не пишу, хоча люблю - люблю – люблю,
Мене ж ти рідко бачиш, і тим більш не хочеш,
Ну а момент я свій надіюсь ще зловлю …
