Летить, ось та, на крилах долі,
Лісами, долами, у полі,
І дивиться так романтично,
Галинко, як ви поетичні?!
ІгорКо
Лечу у небі не одна,
Завжди у помаху крила
Потужну силу набираю,
Повітря жадібно ковтаю.
Щасливий той, хто крила має,
Хто небо любить і літає.
Мій аркуш - білий небокрай,
Моя поезія - мій рай.
Збираю ноти, барвний спів
У запальних й палких вітрів.
В тополі край мого села,
Творю поезію в віршах.
Ось там далеко за лісами -
Видніє ключ із журавлями.
Сумує поле. Тихо стало,
Неначе справді й задрімало.
Воно таке безсиле, кволе
Віддало все, що тільки може.
Обняла землю ясна просінь,
Іде землею рання осінь.
Десь там, між горами видніє
Зелений ліс, що багряніє.
А я очима тільки гляну
Летіть в душі неперестану.
Лягає муза під перо,
Немаю крил, а птах - давно.
І кличе, манить білий світ
На крилах долі мій політ.
РS. Щиро дякую за приємні розмови та душевну підтримку на чужині.
Щастя та долі вам Ігоре Корнічук
