із заходу дме
на землю твою
уві сні котра в сукенці жовтій
колоситься тихо співає
тут плями криваві місячні сльози
а там
каштан втомлено руки здіймає
шуліки їх дзьобами стрічають
із заходу дме
із попелом із димом
тіла залишаючи по собі
землю вкривати
як листя по осені
місячна пташка здійнялась
щебече
не тобі далеко
місячна пташка затихне
не відлетівши
спи
каже вечір
старші нехай піклуються
спи дитя
аби все життя пам'ятати
свист зірок опадаючих
рани землі
попід стегнами домівок
