Мій вік тридцять чотири, тридцять п’ятий живу
По роках, як по сходах в думках пройду
Сходи круті, не багато й не мало
Втомилась іти, а йти треба далі.
Жила не жила, нема, що згадати
Заміжжя, хазяйство і я уже мати.
Діти – зернятка, кохання рікою,
А потім провалля, перешкоди горою.
Далі – куток і темна завіса
Я в колесі білка, колесо із заліза,
А на ньому замок і ключ загубила
Безнадійна, захрипла лиш Бога просила:
«Боже дай сили, щоб не зламатись
Не прошу я грошей, щоб в них покупатись
Прошу лиш здоров’я і сили терпіти,
Щоб зумів Ти гріхи всі нам простити.
Дай лиш надії, що все це минеться
Й до мене моя доля лицем повернеться,
І випустить щастя в хатину мою
Сили жити немає, боюсь, що помру.
А що Тобі смерть? Смерть – це не горе,
Боюсь розум покине й піде в чисте поле
І там він осяде чи знайде другую
Сильну, багату, гарну такую.»
А Бог усе бачив й надію подав
Молитву почув, прозріння послав.
Я Йому із молитвами давно надоїла
Вже сили утратила, руки я опустила.
На те є і Бог, щоб з коліна підняти
Витерти сльози й на вухо сказати:
«Ти все пройшла, не скривила душею
Не змінилась ніяк, лишилась собою.
А на обіцянку щойно ось дану
Я під ноги доріжку простелю рукотканну!»
І я ожила, не сковзалися ноги,
Бо зіткана Богом була для мене ця дорога.
Дякую за відвертість! Це напевно найцінніше - завжди лишатись собою , навіть в ситуаціях, коли сама не своя
temapk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, коли бачиш, що руйнується твій світ і ти нічого не можеш змінити,як би ти не хотіла, перекручуєш в голові свої вчинки, може щось не так роблю........в рештірешт - здаєшся, приймаєш все ,не як за кару, а за результат вчинків не тільки своїх, але й усього роду.
, навіть в ситуаціях, коли сама не своя 
