Обвінчаний в холодному чеканні,
В руках тримаю чарівний букет,
Слова мої, затримані в мовчанні,
Малюють знову ніжний силует.
Поміж дерев (в осінньому убрАних),
Легенькою ходою, не як всі,
Немов весна, пройшлась несамовито,
І оп’янила радість на землі.
А ти летіла (не ішла) до мене ,
І подих мій важкішав на шагу,
Із поглядом казково-ніжним, наче,
Поцілувала тепло у щоку.
А я тремтів, не знаючи ні слова,
Лише любов іскрилася з очей,
Ті квіти, що приніс тобі, ти взяла,
Але не пригорнула до грудей.
Холодний погляд важко так забути,
А очі світлі, ніби з темноти,
Ну і скажи, у чому винні квіти,
Чому їх грубо розтоптала ти?
А в серці біль … ослаблені дерева -
В душі моїй зламала ти гілки,
І не знайшла пояснень - та й не треба,
Все пояснили вмираючі квітки.
Дуже проникливо!!! Згадались такі рядки:
На пероні, на люднім пероні,
Де розлуки і зустрічі плачуть,
Хтось розсипав троянди червоні,
І, здається, ніхто їх не бачить...
Приспів:
А троянди, а троянди
До людей пелюстками кричать:
"Ми не квіти, ми - кохання
А кохання не можна топтать"
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячний Вам.... так і моєму випадку - розтоптали не квіти, а мою любов ...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Боляче....дуже боляче....але як писав Єсєнін "....Коль нет цветов среди зимы, так и грустить о них не надо...." намагаюсь жити цими словами... і не сумувати, бо не потрібно побиватись за тим, чого й насправді не було...