Полетіла пташка золотая Не в вікно, і не в ворота
РАЮ…
Те, за чим вона летіла,
І за чим у неї серце мліло,
То - примара,
мара, мара, мара…
І було те все її не пара…
Вона мліла, плакала,
раділа,
Але, далі, й далі
все летіла…
Там світи видніші,
Легше там літати;
Видно звідти всіх:
І – батько там, і – мати.
Все там є, що дороге
до болю;
Що не візьмеш ти ніяк
уже з собою.
З чим же ти зосталась,
Пташка золотая?
Що візьмеш з собою Ти в ВОРОТА РАЮ?
Ти тендітні крильця
Сонцем обпалила;
І від того жару
Почорніли крила.
Боже ж мій, Сердешний!
Що ж ти наробила?
Нащо так висОко
В небо залетіла?
Що тобі до того,
Що в світах над нами,
Там – холодні зорі
Сяють вже віками…
Все було, і буде
У світах далеких;
Чи, згадають люди
Пташку цю маленьку?
У надіях мліла,
Кружляла, летіла…
Десь на квітку сіла… КОМУ, ЯКЕ ДІЛО?..
( 07. 12. 2008 року).
