подай же руку! мені,
як подавав уві сні –
рятівну
правицю…
липке, нав`язливе зло
знахабні-ло
уже на яву
сниться…
за закритими дверима
вже нема його давно
не вслухайся ж
бездиханно
так
напруже-но
за дверима –
зла нема,
ніч беззоряна сама…
там собако-ю,
там тремтливо
і наляка-но,
до порога
тулиться пітьма –
там нікого більш нема…
там – пітьма…
так би їй хотілося
до моєї хати
тінь свою всотати:
у теплі і затиш-ку
у кутку
на килимку –
подріма-ти…
молочка тепленького
з мисочки котячої
посьорба-ти…
зла – нема…
там пітьма…
крізь пітьму – твоя рука,
як лебідка:
лагід-на…
рятівна
01.10.2012
мене завжди вражали ваші твори підвищеною душевністтю, щирою тонковідчуваючою манерою віддавати свої творіння в світ,мов клаптик душі, а цей твір призвів до якоїсь туги в середині, бо він впускає читача до Вашої душі і невідпускає
Так, але коли отак рука з пітьми - можна і заїкою стати!)))
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні.. рятівна -- повірте, не лякає.. бо зло її сахається... і справді вийшло так, що з пітьми... і навіть... ладно... одне слово, рятівна -- не страшна...
ні.. рятівна -- повірте, не лякає.. бо зло її сахається... і справді вийшло так, що з пітьми... і навіть... ладно... одне слово, рятівна -- не страшна... 
Роден РУКА БОГА Ваяет из глины человека.
