Як я люблю, ці хризантеми білі!
Ці сонечка, що пахнуть уночі.
Здається тихим раєм день осінній,
Що навіть і не падають дощі.
Як я люблю цей спокій, що панує
В квітках поміж долоньок пелюстків.
Вмивають роси і на них ночують
Сріблясті дива — кульки водяні.
Погідний ранок сонно спочиває,
Що навіть спокій обгорнув плече.
В мізерну крихту не любов згорає,
А білим цвітом повниться земне.
Як я люблю ці диво-самоцвіти,
Маленькі сонечка до спраглої душі.
Чого ж від долі можна ще хотіти?
Хіба що жити, жити на землі.
Ех, така чарівна палітра почуттів в переплетенні з природньою красою
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо ця духовна політра переплітається з природньою красою - значить в душі гармонія почуттів. Можна відчути мелодію душі і мелодію світу. Дякую, вам за коментар і приємно
зачаровуючий вірш тут немає хризантем, одні росашки
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую вам То нічого, що хризантем немає, кожна квіточка серцю мила. Ромашки мені нагадують: незалежність, вільність, спокій, простір, чистоту. То ж також дякую і за ромашки. І ще дякую, що знаходите вільний час на мою поезію
Чого ж від долі можна ще хотіти?
Хіба що жити, жити на землі. Та не всі це розуміють... Гарно, Галино!!!
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не всі... Але з більшого... розуміють.
Життя прекрасне Уміймо тільки спіймати необхідні ноти, щоб музика звучала Дякую і рада вас знову бачити на своїй сторінці.
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люблю світлі ранки Коли сонечко перше сходить, а на дворі ще досі спить природа у росянім намисті і квіти тягнуться до неба.
Дуже рада, Надю, що завітали