Я поки ще міцно тримаю тебе у зажатій руці
Ти ж рвешся у небо до своЇх ключів журавлинних
Так довго шукав ту єдину синицю серед горобців
Ночами ходив по перлинах в інстинктах тваринних
Часами доказував: лиш не за крони дерев
За кронами космос - ти там не знайдеш суцвітть горобинних
Хотів аби краще... Та лінія крові бере за живе
Я горблюсь над теплим гніздом,
Я стелю під ноги коври і під плечі перини
Ти ж дивишся зверхньо на мої рубці: - \\\"Невже заживе ?\\\"
Доволі не складно шукати у комусь причини
А я так боявся, а осінь прийшла й заніміла рука
Пока ти ще в мене - не помниш, що час відлітати
Та я вже губами відчув як інстинкти товчуться у твоЇх вісках
І голод в зелених очах...
І дикі вітри за вікном не дають тобі спати
І ріжуться, ріжуться крила в тендітних плечах
Вже запах роси у повітрі - а мені би хоча б дописати!
. . . . .
Сиджу котрий день на веранді - кілішок в руці...
В диму папірос і випарах винних
Розкладаю як в шахах на правих і виних
І ловить жорстокий мороз сльозу у полон на щоці
Чекаю початку кінця?
Чи шелесту крил. Журавлинних.
