Постаріла наша яблунька,
Як погляну – серце ятриться,
Сипляться із неї яблучка:
Сил не стало їх тримать.
Постаріла, не розвесниться,
А вона ж моя ровесниця,
І даремно сонце леститься –
Молодість не наздогнать…
Сумно, але ж треба радіти тій користі, яку вона принесла за довгі роки, можна і нову посадити та радіти її цвітінню і плодам. Життя повинно продовжуватися
В усьому є своя краса і користь: яблунька весною радує пишнимцвітом, восени все ж є яблука, не важливо скільки їй років, вона все одно радує; з приводу прожитих років, то вони принесли багато хорошого у цей світ, так само як і яблунька плодів, краса не має віку. Де ж причина так сумувати
Хотіла розвинути думку і продовжити, що яблунька вже наскільки стара, що мабуть на той рік вона вже від нас піде. А це, погодьтесь , сумно. Та я залишила так як є, але ж думка зосталася.
Дуже багатослівно. Сумно не те слово. Ось сьогодні я попрощалась ще з одним другом. Віддала піаніно в музичну школу. Був інструмент і став більше непотрібним. Одне радує - віддала в хороші руки, в свою рідну музичну школу, своєму найкращому вчителю в клас. Хай дітки вчаться.
Можливо і зарано, але я маю відношення до цього....старіють мої батьки, старіють родичі... хоч да...вони все ж такі веселі, життєрадісні... їхні шутки та розмови такі ж як і були, але розуміємо всі, що проти часу немає зброї
Старіти не страшно, коли ти не залишаєшся сам-на-сам зі своєю старістю, хворобами, коли є такі чуйні дітки як ти, Колю (відчуваю, що це нак), як мій син Костя (надіюсь, що це так)