Хотілося заснути, покинути, злетіти
Від тихої хвилини до сивої весни
В своїх руках, обіймах, усе життя тримати
А голос ніжний шепче - дитино, не засни
Чомусь ніхто не знає, можливо і не хоче
Дізнатися про правду, минулого свого
Лише когось із нас до себе час покличе
Як забажає страх серця лиш твого
Мабуть забути ми не можем
Велася як війна проти братів своїх
А зараз, в наший час, в могилах квіти ложим
І згадуєм із сумом стражденних тих, усіх
Бо правда, тільки з часом лине
Прорветься до свободи іще прекрасна мить
Хвилина не стоїть, все під ногами гине
І не можливо смертним правду зупинить
Прорвуться голоси із темноти, жадані
Так довго іх народ стражденний наш чекав
Дізнаються усі за що били в засланні
Як наших пращурів цар просто убивав
Просніться і підемо, до нашої свободи
Покажемо що в світі є іще життя
Нехай ідуть роки, нехай спливають води
Хай лине дух свободи, росте наше дитя
27.08.2004 (Яресько Я.М).
