Я хочу бачити тебе з поголеним підборіддям серед пейзажів Моне,
Який буде малювати твої руки і поголене підборіддя.
Навіть його думки перетворилися в порох, але він повстане
І буде невпинно пензлем по твоєму підборіддю,
А я язиком по фарбі і дивитись на тебе його ж очима.
Я хочу бачити тебе з поголеним підборіддям серед катастрофи Далі,
Серед снів, світів і моїх власних творчих пороків,
Все, що я називаю мистецтвом, стоїть посеред обриву,
Або падає в канали із гниллю, або летить за кордони і межі.
Я на межі.
Хочу ліпити тебе руками, тілом, щоб ти був схожий на мене
На «бійця за свободу» рук Мікеланджело. Серпневий мій трунок!
Обпиватись тобою водами Мертвого моря і засипати серце солями.
Де Любов, де її чари й снодійне? Чому не приходить відсвяткувати?
У нас перемоги над живими, мертві вічно живуть, живі навіть жити не вміють.
А я далі солями серце роздираю і стікає, скапує і плаче Любов!
Сльози лише підсолоджують, я буду ковтати засіб від смерті,
Тепер нам не вмерти, не жити. Ми самі собі належим.
Так як Греція лишила тільки трагедію,
Я лишаю тебе, як історію!
блин..как клево...кайфую...
"Все, що я називаю мистецтвом, стоїть посеред обриву,
Або падає в канали із гниллю, або летить за кордони і межі.
Я на межі." - истинно так. продолжай...
* а трагедия и по сей день остается самым правдивым видом искусства, уча мгновенности...
Ваньоха Р. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так трагедія - це і пережиток минулого, і теперішнє, і майбутнє..вона вічна..чому? А тому, що вічно лишається в мені..)
І дякую..
Знаешь, милая, дочитала до этого твоего: "Я на межі." - и вот как то пазл сложился.
Только так как я все равно думаю по русски, то хочу тебе одну штуку рассказать: если перевести: - я на грани - то получается такая охрененная сюр-истерия из этой истории, а если подумать , что правильный перевод - я на меже - то получается совсем другая история. Веховая строчка.
Ты удивительная и я тебя люблю.
Ваньоха Р. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
