Уста твої - нектар,
До них я спраглий, люба,
Ти посланий із неба дар,
Моє натхнення, моя згуба.
Раптом заводишся з півслова,
Насупиш брови-все, сумна.
Будь-яка фраза випадкова...
Й, як завжди, в тім моя вина.
"В твоїх словах завжди є натяк,
Тобі не можна жартувати"
Щоразу нам потрібен знак,
Коли сміятись треба ж знати.
Тебе терпіти не можливо,
Ти зводиш з розуму мене,
На завтра все те не важливо,
На завтра все оте мине.
Може, я чогось не догнала. То прошу вибачення. Може злі жарти Вам в радість. Бо ми ні.
Вам бажаю, щоб дрібниці не затьмарили головного - кохання. Бо як воно є, то все решта - не так важливо, якщо це нікому біди не приносить. - Вам і Вашій дівчині!
Jim Drake відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
всі ми різні, та ідеальних людей також не існує, але коли є щире кохання, то просто не звертаєш увагу на недоліки, просто їх не бачиш, і світ більше ідеалізуєш, тому і незначне непорозуміння швидко проходить. А вірш щирий і життєвий
Jim Drake відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не розчиняйтеся в коханій.
Під її дудку не пляшіть.
Будьте самі собою завжди.
А як дратується - лишіть.
(це моя думка, а Ваша, мабуть,буде іншою)
Jim Drake відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Півроку з дня у день
Один лиш позитив,
Через дурницю, лишень,
Чи хто когось лишив?
Тримай інтригу,
Щоб нудно не було тобі,
На тонку кригу,
Заради коханих кобіт.