Хто не знає Вітю, той, мабуть, сліпий чи глухий. Цей хлопчина гроза всієї школи, чи то пак грім і блискавка. Це не звичайний п’ятикласник, як всі інші. О, він завжди займає активну життєву позицію. Завжди активно спілкується з однокласниками, але не «В контакті» чи інших соціальних мережах, а стусанами чи не зовсім приємним слівцем. Вітя улюбленець учителів, усі його дуже поважають і тому завжди минають десятою дорогою коридорами школи. Квасоленко любить допомагати старшим, особливо бабі Шурі, прибиральниці, коли час від часу випадково переверне їй відро, а потім хтось не менш випадково послизнеться і впаде, витираючи штаньми брудну підлогу. Вітя не тільки бабі Шурі помічник, а й директору Миколі Петровичу, оскільки той постійно викликає його до себе у кабінет вирішувати якісь важливі питання. Цей хлопчина унікальний. Йому не цікаво грати у комп’ютерні стрілялки, він перший спортсмен школи і предмет обожнювання всіх дівчат, навіть подекуди старших. Але він, замість відповісти комусь із них взаємністю, любить їх полякати чи посмикати за коси.
Ось, наприклад, нещодавно була така ситуація, що в їдальні за обідом він підкинув своїм однокласницям на стіл велику ропуху і ті, звичайно, наробили ґвалту. Оленка та Маринка так верещали, так тікали, що заплуталися у власних спідницях і впали перед порогом їдальні і благали про пощаду і порятунок. Та що там дівчата. По школі ще довго ходила легенда, що навіть хтось із хлопців (не будемо казати хто, щоб не присоромити) ледве-ледве від страху штани не загубив. А жаба в той час мирно скакала по столу і вивчала чим обідали ще кілька хвилин тому школярі. Кілька разів квакнувши, вона, мабуть, висловила своє невдоволення про меню. Коли всі ледь врятували свої душі від грізної великої квакушки, Вітя спокійно підійшов до столу і забрав винуватицю цього галасу і помістив її у банку, яку поклав до ранця. Скарги знову посипалися на бідну голову хлопця. Він ніяк не міг зрозуміти чому до нього завжди ставляться так, ніби після школи він вступить не до інституту, а одразу в тюрму. Отже, ви тепер зрозуміли яка вихована, активна та чуйна людина наш Вітя, але навіть у його житті бувають проколи.
Ось, наприклад, такий. Одного сонячного ранку ніщо не віщувало біди. Вітя, як завжди, грався на перерві з друзями і раптом у коридорі почувся звук битого скла. Він вибіг щоб подивитися що сталося, але там уже нікого не було. В цей час на цей же звук прибіг червоний від люті, як буряк, Микола Петрович і, побачивши тут Квасоленка, одразу ж почав його сварити. Як Вітя тільки не доводив свою невинність, але нічого не допомагало, директор вимагав зараз же покликати до школи батьків. Хлопчик дуже засмутився і пішов про це розказати Тетяні Іванівні – медсестрі і за сумісництвом шкільний психолог. Це єдина людина у школі яка терпляче ставилася до витівок бунтівного п’ятикласника і розуміла його. Він постукав у двері її кабінету, але ніхто не відповів. Вітя зайшов і вирішив почекати і почав усе роздивлятися. Тут у його голові промайнула думка про самогубство. Він вирішив отруїтися і взяв першу баночку з таблетками і почав їсти їх, але одразу виплюнув, бо вони виявилися гіркі, а коли знайшов баночку з грізним написом «Аскорбінова кислота», то йому припали до душі кислі помаранчеві пігулки і він з’їв їх цілу жменю і був впевнений що кислота зробить свою роботу і він скоро помре і помститься директору за несправедливе обвинувачення. Коли Тетяна Іванівна зайшла в кабінет, то Вітя одразу почав плакати і кричати що він скоро помре. Жінка, звичайно, злякалася, але не розгубилася і спитала що сталося. Хлопчина зізнався що наївся кислоти з тієї-то баночки і тепер він нагло загине через безпідставне звинувачення директора за розбите у коридорі скло. Тетяна Іванівна, ясна річ, знала що від аскорбінової кислоти не помирають, але вирішила не розбивати одразу надій п’ятикласника про швидку смерть і сказала йому лягти на кушетку поки вона приведе сюди директора. Як психолог та вирішує попросити винуватця цієї трагікомедії підіграти, щоб провчити самого Квасоленка, який ледь не щодня причиняє всім шкоду. Ця ідея була підтримана. Микола Петрович прийшов до «смертного одра» Віті з похмурим обличчям як того і вимагав сценарій. Хлопець лежав блідий як вапно і важко дихав, йому вже не хотілося помирати, але ж він це робить в ім’я справедливості, скло ж не він розбив. Усе життя проминуло за хвилину перед його очима, але тут Тетяна Іванівна запропонувала покликати всіх вчителів щоб попрощатися з учнем їх школи. Педагогів, звичайно, попередили що з Вітею все добре. Коли весь колектив був у зборі, а з дверей і вікон підглядали за дійством всі цікаві зіваки, Микола Петрович вибачився перед Квасоленком за несправедливе звинувачення і попросив його перед смертю вибачитися перед всіма вчителями за свою поведінку. Вітя зі сльозами на очах просив пробачення у тих людей, які вірою і правдою прагнули довести його до розуму, техпрацівників, усіх знайомих за свої витівки і був би тепер ладен на все, щоб пожити ще хоча б день у цьому дружному колі. Коли все було сказано, Микола Петрович дзвінко розсміявся і ледве пояснив Квасоленку що той не помирає. Усі так сміялися, що ледь животи не понадривали. Вітя спочатку зрадів своєму чудодійному зціленню, але дуже образився на злий жарт і прожогом, прихопивши ранця вибіг зі школи, у котрий раз спотикаючись об Мурзіка, кота баби Шури, який любив спати біля порогу школи. Наш Квасоленко з того часу не дуже змінився, але шкодити став менше, виховний ефект, як то кажуть, на обличчя. Ось так школа провчила найстрашнішого її бешкетника.
Ваш Вітя дуже чутлива і ранима дитина. З таких виростають генії або бандити. Згадайте "Чіпку" П. Мирного, або слова батька Шевченка - "будуть з тебе Люди, або велике ледащо"... А вчителі Ваші сухарі-бюрократи, яких з школи гнати треба "поганою мітлою". Один приписав дитині то, що вона не робила, змусивши до отого "самагубства". Хоч воно було наївним, але в дитячій уяві воно було дійсним. А другий "педагог" змусивши дитину вилити свою душу при всьому педколективі просто посміявся з нього. Ну чим не садизм. Хіба учитель який не розуміє, що твориться в дитячій голові може бути учителем. Хіба він навчить душевності, людяності? Ні він навчить тільки ненависті! І не забувайте, що такі діти геніальні, як пізнавальному світлі, так і в ненависті. І це може закінчитись "печально" для таких горе-вчителів.
Я думаю, що змусив Вас задуматись над такою проблемою...
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Задуматись дійсно є над чим, твір, на перший погляд, гумористичний, але скільки ним хотілося сказати. Вітя не типовий завсідатель контактів чи однокласників, а жвава і допитлива дитина, така, яка і повинна бути при нормальному розвиткові, його треба розуміти і любити таким, яким він є. Нажаль педагоги часто забувають у гонитві за результатами, підготовкою розумників, що їх основне призначення виховати, створити сприятливі умови для того, щоб дитина в силу своїх можливостей і потреб навчалася. Не всі будуть професорами і не всі здатні осилити на "відмінно" всі шкільні предмети. Та це і не потрібно. Дійсно, завдання вчителя формувати мораль, готувати до життя, а не розпалювати злобу у ще не окріпших дитячих душах.
Цікава спроба нарисувати перепетії шкільного життя... Але після
Коли все було сказано, Микола Петрович дзвінко розсміявся
необхідно міняти, бо інакще директор по психології стає таким же "Вітею".
А коли так:
Микола Петрович строго подивився на Вітю і сказав: "якщо ти щиросердечно розкаюєшся в своїх проказазах, то я думаю, що Господь збереже тобі життя." " Принесіть склянку священої води!" І нахилившись до вчителя хімії тихо добавив - в склянку чайну ложку поташу... Вітя випив воду і зразу відчув страшене полегшення... В животі перестало урчати і стало приємно і тепло... На його лиці засіяло замучена посмішка. Всі полегчено зітхнули. З цього дня Вітя змінився до невпізнання............
Натхнення!
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за Ваше бачення, сподобалось, дуже оригінально, аж захотілося ще хоч одну історію написати про цього бешкетника, в ідеалі це повинно стали епопеєю шкільних приколів Мені сподобалось що Ви підмітили ніби директор був таким же бешкетником. А чому б не підкреслити те, що директором школи може стати зовсім не "заучка", а бешкетник, з якого виросте жвава, допитлива, цілеспрямована та творча людина
дякую за Ваше бачення, сподобалось, дуже оригінально, аж захотілося ще хоч одну історію написати про цього бешкетника, в ідеалі це повинно стали епопеєю шкільних приколів 
