Та все ж я вибачу тобі, тепер пробачу
За нелюбов чи за любові недостачу,
І за недбалість у стосунках (нестосунках?),
Бо вже заплуталася я в отих рахунках.
А я пробачила тобі слова нестиглі,
Як в перукарні лишнє пасмо, їх відстригла.
Я зрозуміла – несвобода – не дорога.
Нащо ж за гратами я скніла стільки років?
У кожного в житті бувають біль і втрата.
Та щастя віднайде завжди десь адресата.
І хай роки зцвіли – все пройдено й прожито.
Та як же радісно побачить в полі жито.
Є нагорода – діти, сонце, вітер, гори.
І забуваєш з ними всі оті докори.
А нелюбов зайшла, - то, певно, заблукала,
Засохла без води, як ніжна квітка кала.
Та в серці й інші розцвітуть прекрасні квіти.
Знайди й ти спокій і любов, яку згубив ти.
Влучно - саме так і є - творчий ранок Ліоліни!)) А саме оцей віршик - частинка мого давнього вірша (усі інші - чистий експромт), прочитала твій - і згадала свій... І тобі згодна присвятити багато-багато ранків і цілих днів!))))
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ти - моя красунечка-сестричка-подруженька-чарівниця-розумниця...
Життєво написано,розсудливо. Завжди хочеться мати все:і кар'єру,і сім'ю,і кохання...Проте,доля вирішує інакше і деякі люди залишаються обділеними в чомусь.
Та в серці й інші розцвітуть прекрасні квіти.
Знайди й ти спокій і любов, яку згубив ти.-
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що читаєш, Наталочка! Гарнюнього тобі дня, сонечка, тепла і прохолоди від природи (а не від людей)
Дякую. -думаю буде доречним, для підняття настрою.
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гадать не буду на ромашки лепестках,
что даст судьба, я благодарно принимаю.
И, я уверена, я достоверно знаю,
что час придет - уйду с улыбкой на устах.
Кожна вікова пора має свої стимули життєві.Діти - підтримка,допомога,скрашують під-час самотність душевну,та кохання-воно не заміниме і потрібне завжди.!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00