Земля не покаже більше такої краси.
Таке буває лиш раз на віки.
А ми цінуємо те,
До чого торкнутися в змозі
Й не бережемо того тепла,
Що маємо в дорозі.
Лиш ледь запалало те місто
І знов під покровом затихло воно.
Поглянути варто на це полотно:
На голі і тихі кораблі і причали,
На башти й театри, на палаци і храми,
Що видом своїм простяглися на небо й поля.
Вся та краса, неповторна, яскрава
Заснула в бездушші повітря й не знала,
Що всьому на світі приходить кінець.
І лиш тільки сонце так гарно
Ще ніколи не спало,
Завмерши на першому пагорбі
Кінця свого сну.
Все це доповнила тиша,
Якої не міг я напитись і слухав її глибину.
Порушує тишу лиш річка,
Що солодко води по волі несе.
О, Боже! Всі ті будинки!
Вони всі так солодко сплять,
Та всі ті серця, що вони їх ховають.
Для сонця Твого прокинутись мають
