Коли мені забракне дужих крил,
Тримай мене у піднебеснім леті,
У мерехтінні зоряних світил-
Не відпускай у пащу круговерті!
Коли надій потонуть кораблі
І голос серця раптом заніміє,
Подай струну, бо може на землі
Одна-єдина в мене ти надія!
Коли піддамся смутку й гіркоті
І відчай вдарить блискавкою в груди,
Не залишай мене на самоті,
Хай погляд твій мені зоріє всюди.
І хай підтримка теплих твоїх рук
Мені дарує переможні крила!..
Яке ж воно вагоме-слово "друг",
Моя розрада, впевненість і сила!
Цікава історія, Наталю! Добре, що все закінчилось добре. Точніше - що добре продовжується. Справді, друзями можуть бути не ті, хто поруч, а ті, хто знаходиться за сотні кілометрів, і хоч ми їх ніколи не бачили, але відчуваємо їх підтримку, розуміння.. Якщо люди - споріднені душі, то неважливо, як вони спілкуються і де живуть. Головне - що вони є, і є частиною нас...
Або, іноді вистачає одного дня знайомства, щоб прив"язатися до когось і зрозуміти, що це "твоє"! А буває, бачиш людей кожного дня, і відчуваєш себе поруч з ними самотнім...
Шкода. В наш аморальний час все частіше люди змушені шукати спілкування через інтернет, особливо ті, в яких ще залишились якісь моральні цінності. Бо одне діло зібратися із "собутильниками" і вбити час, а зовсім інше - спілкуватися про те, що дійсно хвилює, що можна відкрити тільки близькій людині, яка не буде насміхатися, засуджувати, розпускати плітки за спиною...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда,Лілю.Споріднені душі можуть дружити і на відстані,підтримуючи одна одну теплим словом...Я й сама часто помічала,що,перебуваючи у колі тих,з ким росла і кого знаю вже багато років,я почуваюся чужою і далекою від них.Немає розуміння,та й інтереси надто різні.Проте є такі люди,які дарують тепло і світло на відстані,і ти це відчуваєш.