За що я люблю, Літо? За неймовірну його любов до мене. За знання собі ціни, бо Літо знає собі ціну. Адже так хоче воно, щоб ним захоплювались, розглядали, як картини Далі і не розуміли, так хоче Літо. І я хочу його з усіма зухвалостями та егоїзмом. Зсередини хочу бачити та відчувати всі його почуття, коли спалює та спопеляє. За що я люблю Літо? За те, що кожного дня я дивлюсь на світ очима Сонця, зрячими очима. І я бачу. Це час творити, руйнувати, знаходити, використовувати. Час великого початку.
За що я люблю, Осінь? Хіба не за ніжність і трепет до душі моєї? Не за солодкі нектари для збудування мого? Не настільки гарна, не витончена, але тим не менш чаруюча та до божевілля... Я люблю тебе Осінь за роздуми та велич мудрості твоєї. Ти даєш час для мене. Час пізнання.
За що я люблю тебе, Зима? Тиха й бездоганна ти підкрадаєшся непомітно своїми морозами. Бездонна у своєму спокої. Ти тиша в мені, та вона лишається постійно, але тільки тоді тиша стає собою, коли вона стає самотністю, коли приходиш ти, моя вірна Зима. Ти зваблива, сповнена нічними оргазмами та теплом, вогнем та відпочинком сповнена ти. І за це люблю тебе. Час ти даєш для відпочинку. Час спокою.
Чи люблю я Весну? Ні! Коли лунають роздуми, що вона саме те, з чого все починається, вона плодоносна. Вона приносить плід, я руйную таку віру. Весна приносить тільки бруд та талі сніги.
І я знайду його, сповненого вічним поверненням, сповненого Літом, Осінню, Зимою і навіть Весна буде в ньому. Але якщо земля, ще не відчула кроків і не здивувалась їм, тоді я створю його!
Вони писали занадто багато і гучно ковтали слова свої,
Вони вміли брехати, як брешуть тільки поети і вірити,
Вони вправно долали життя своє серед літер,
І кожного дня різали горло Любові лезом паперу,
І воскрешали її, знов вбивали і пестили руками брудними.
Все з чим тобі прийдеться зіткнутись, загоїться шрамами.
Зими холодні дадуть тобі право на власне тепло,
Вони знають наскільки важливо дожити до завтра,
А в завтра нове життя!
Ти знаєш, що буде про тебе багато написано фальші,
Поки будеш намагатися вірити у Весну.
А ти йди від них, від їх пера чорнильного, вони не поети,
Але брешуть так само багато, Літу віддай все.
Воно щасливе, нещадне вб’є і спалить,
Навіть те, що час не зміг зіпсувати.
А там не помітиш, як Осінь в дарунок себе несе...
За що я люблю Тебе? Саме за це...
ID:
348886
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.07.2012 01:25:13
© дата внесення змiн: 08.07.2012 10:31:15
автор: Ваньоха Р.
Вкажіть причину вашої скарги
|
