В саду мого дитинства, мов у лісі,
Крислаті віти густо заплелись,
І на дощами вибіленій стрісі
Гніздечко звили бузьки, як колись.
Тут пахнуть липи в затінку медами
Стара черешня листом шелестить,
Терпкі грушкИ, обтяжені плодами,
П'ють, молоком розбавлену, блакить.
Вишень рубіни тліють між отави,
Старий паркан малина обплела
І таріль сонця ніжно-золотавий
Розсипав жмутки стиглого тепла
Крізь сонні віти у стару криницю.
Немов верета, стежка в холодку,
Їй і тепер у тиші цій не спиться-
Приходять ті, хто жив тут на віку.
Колись і я, зірвавшись з небокраю,
Впаду зорею в землю цю святу
І на долоньці дідового раю
Поміж своїх вербою проросту.
геніально! на кожному рядочку і на слові кожнім... а фінал!.. -- он вона -- щира і така проста, як саме життя істинне просте, любов до Роду свОго, до бАтьківщини і до БатьківщИни своєї..
прекрасно і неповторно, любий Одуванчику!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Валю,Ваша думка завжди цінна для мене! Дякую сердечно за світло Вашої душі!
Мені здається, що якби я дивився цю всю красу на фотографії чи навіть вживу, я не зміг би охопити всієї краси, що Ви описали в вірші....надзвичайно наповнений...клас
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надзвичайно приємно читати такий позитивний і теплий відгук! Дякую сердечно!
Як славно, коли є на землі така місцина, куди хочеться повернутися, можливо і назавжди...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда,пане Дощ.У кожного з нас повинна бути така місцина-святиня роду,з якої починається наше коріння. Дякую щиро за розуміння! Отримала Вашу чудову збірочку,щиро вдячна!