Вівторок. Яремче.
На ранок вівторка, хто виспаний, хто ні, хто з добрим настроєм, хто без такого, приступили до сніданку, а так – до пакування речей в далеку дорогу. На кінець програми були заплановані відвідини базару в Яремче. … а цей населений пункт з присілками Дора і Ямна, захищене з усіх боків гірськими вершинами, простягнулося вздовж річки Прут на 12 км. найвідомішою водною ознакою є водоспад «Прибій». Допитливі археологи встановили, що сліди первісної людини в межах Яремне залишені ще в часи пізнього палеоліту. З Х ст. ці землі входили до Київської русі. Згодом – до Галицького королівства. В земельному кадастрі Галичини, в т.зв. Йосифінській метриці Яремне вперше згадується як присілок Дори у 1787 р., де проживало 7 родин. Як все з часом змінилось, чимось нагадало північно-східну колонію Київської Русі та її адміністративні перетворення з плином віків. В ході конфесійно-національної війни під проводом Б. Хмельницького, в Ямній побував загін козаків на чолі з посланцем гетьмана – Яремою Кончевським. Наслідком цього стало одне з найбільших повстань проти польської шляхти під проводом Семена Височона. Повсталим вдалося захопити одну з найбільш утеплених польських твердинь на Прикарпатті – Пнівський замок у Надвірній, тепер село поблизу рай. центру, куди можна і пікши дійти, але треба знати, куди звертати (коли я був на руїнах замку, посеред стін дідо пас корови і пиво пив). З 1738 по 1745 роки в місцевості Яремне діяли загони опришків Олекси Довбуша, а пізніше його наступника Василя Баюрака. А вже через 250 років, наприкінці ХІХ ст., сюди приїжджали і поляки, і німці та інші курортники-відпочивальники лікуватися, милуватися енергійним водоспадом «Пробій» і байдики бити. У 1910 році Яремне урядовим рішенням стало самостійної адміністративною одиницею, з гербом із зображенням оленя. А в 1929 р., за польської влади, місто одержало статус курортного. Вже в час чергової російської окупації, в 1940 р. місто отримало статус районного центру, куди 30 червня 1941 року без бою увійшли відділи Вермахту, яких люди, після радянського червоного терору, щиро вітали – та одні окупанти змінили інших, а тих ще інші. Коли за старою термінологією оспівується героїзм партизанів загонів С. Ковпака, то слід нагадати, що перші військові відділи в Галичині – Українська національна самооборона, що тут стала основою УПА, в т.ч. і в Карпатах, виникли як спротив червоним партизанам, тим же ковпаківцям, що чинили різні анти німецькі провокації, грабунок населення та ґвалтування жінок. З цими подіями пов’язана ще одна оманлива легенда радянської міфо-історії: у спільній могилі покояться останки комісара партизанського з’єднання, генерал-майора С. Руднєва, стверджується, що він у 1943 р. загинув у боях з німецькими окупантами. За СРСР стверджувалося, що в боях х переважаючими силами буржуазних націоналістів (прислужників німців). А насправді, як зазначає Станіслав Тельнюк у «Літературній Україні» за 31.05. 1990 р. «Незакінчена поема про Руднєва», його за наказом генерала НКВС Сиромолотного вбила радистка Петра Вершигори Анюта Туркіна, за лояльне ставлення до українських повстанців.
Я вже не раз помічав не простий збіг обставин. Цього разу він полягав у наступному: не менше, як 10 років своєю гостинністю мене вшановує Чортківський краєзнавчий музей під директорством п. Яромира Чорпіти. І аж лише після поїздки в Карпати та прочитання про партизанського комісара С. Руднєва, у музеї я приглянувся до малопомітного листка з непопулярною, навіть і зараз, інформацією про смерть червоного командира.
Те ж саме 26 липня 1944 р. є не Днем звільнення, а чергового відвоювання, де в боях за місто безжально загинуло 565 червоноармійців, адже в цьому вина не лише німецького командування. «Людей много, всєх не убют» – така логіка радянського командування, тим більше, якщо в перших рядах – галичани. Антирадянська боротьба українських повстанців на своїй землі і за свою державу, головною мірою проти загонів НКВС найдовше продовжувалася саме у вільних Карпатах. «Совєти» вернулись, надовго і сумно.
Від питань історії, перейдемо до сучасності. Купівля окремих товарів в умовах ринкової економіки чи певного її прообразу вимагає витримки та непоспішності, як і багато що інше у нашому житті. Доречно вказати, що саме ці дві якості 9і не тільки) притаманні моїй знайомій, яка з часу класичного дитинства і до такої ж юності зуміла зібрати понад тисячу одногривневих монет! На базарі не треба поспішати. Так, довідник на початку базару вартує 30 гривень, а в подальшій його частині – 20. наповнивши шлунок та ароматичні рецептори запашною кавою у гонорових горняточках в одному із чисельних закладів, юні і не зовсім трапезники помалу почали збиратися до виходу. Та багатьох ще перепинив орел. Не так він, як бажання палке зробити фото з ним на руці чи на плечі. Попри наявність крил, орел залишився на місці, а ми, попри наявність автобуса та шановного водія, поїхали до рідних осель.
Мабуть, вже час завершувати дану оповідь. Вже й за вікном сутеніє. Велика, широка, одухотворена подяка від мене пані Надії Дрозді за поїздку, а вам, хто читав – за увагу…
ID:
344160
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.06.2012 16:59:23
© дата внесення змiн: 15.06.2012 16:59:23
автор: Ярослав Дорожний
Вкажіть причину вашої скарги
|
Вже не раз була на сувенірному ринку.І орла бачила,але не фотографувалася.Зате мій чоловік сфотографувався у воєнній формі повстанця. 
Цікава подорож,пізнавальна.А ще тобі вдається вміло донести інформацію до читача. 
