В подвір'ячко наше
підкрався пахучий спориш,
в городі пасуться
дощів неприборкані коні,
допоки ти, вітром
напоєний, солодко спиш
і сонце цілує крізь шибку
бліді твої скроні.
У мене за хатою
море нескошених трав-
смарагдовий паводок
ген видноколо поглинув,
допоки під небом чужим
ти світами блукав
вітрам підставляючи,
сонцем обпалену спину.
У плесі моєму
розсипала звабниця-ніч
з подертої торби
дзвінкі зоряниці-дукати,
допоки летів ти
примарним надіям навстріч,
цей зоряний дощ
було нІкому в жмені збирати.
Допоки ти рвався
за межі своєї душі
і падав щоразу,
заледве торкнувшись до неба,
у серці моєму
такі поросли спориші-
як в тому подвір'ї,
що я занедбала без тебе...
Сьогодні все післяобіддя і до цього часу працюю над піснею. Майже є вже мінус. Виконавиця щось давно не приходила. А Ви знаєте - не буду вам "морочити голову" - нормально все лягає. Обвітрені скроні - випихаються з розміру. СТОП!!!!!!
Тільки-що я зрозумів, як буде краще до моєї мелодії - "і сонце цілує крізь шибку, твої ледь обвітрені скроні!" Оцього ЛЕДЬ не вистачало
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Класний, реально, вірш. Тягне на "народну" пісню, на кшталт "Ясени". Я спробую... треба тільки куплетам форми надати якось... Що мене тут бентежить? Алогізм першого, так-би мовити, ознайомлювального катрену - в ньому "наше", а в наступних трьох - "моє". Трохи, на мою думку, некомфортно сприймається "БЛІДІ твої скроні" - вирізняється з контексту. Скроні бліді-спина обпалена - (далі жатрую) - прямо Боярський якийсь в капелюсі! А от останній катрен - мегавдалий, бравіссімогідний, навіть, як кажуть в Одесі "на мінуточку", шедевральний! Але пісня може вийти
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А й справді!))) Збоку краще видно, а я і не зауважила, поки Ви не підказали. Нічого, це справа поправима, як-то кажуть! У другому катрені можна виправити на *за нашою хатою*, у третьому *у нашому плесі*, а щодо скронь, то з блідих вони *льогкім двіженієм рукі* можуть перетворитися на *обвітрені*: *і сонце цілує крізь шибку обвітрені скроні*. Що скажете? Якщо не вийде зі *Споришами*, маю ще один текст, який проситься на ноти: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359722 Дуже дякую, що звернули увагу на мої вірші! Ваші пісні чудові!
Вмієш ти, Наталочко, душу розтривожити!
Дуже гарно!
Спориші, спориші.
Ви із трунком розлуки і смутку
проникаєте в щирі вірші,
затуляєте цвіт незабудки
від жорстоких вітрів самоти,
від холодних дощів невиправних,
а над вами, як в древні роки,
чи то пісня, чи плач Ярославни!
ТАКІ ПРЕКРАСНІ вАШІ СПОРИШІ!... ТАКА ПІСНЯ БУЛА Б НЕПЕРЕВЕРШЕНО-ЛІРИЧНА.. ГЕНІАЛЬНО І ЩЕ РАЗ -- ГЕНІАЛЬНО! паралелі які!... образи!
і як в фіналі усе до купоньки зведено... чудо ВАШЕ!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00