Минають дні, минають ночі,
Літа минають... Як охоче
Ми підганяємо їх плин,
Мов світ цей муляє нам очі...
Куди ж ми поспішаєм, брате?
Чи нас на те родила мати
Аби минув наш вік, мов сон
В гонитві за примарним златом,
В бажанні всі спізнать забави,
Засмакувать чуття яскраві,
Поїсти жирних каплунів,
За хвіст впіймати птицю-славу?
Не поспішай: весну Всевишній
Послав... Глянь, як квітують вишні,
Пухнаті бджоли ссуть нектар
І пестять квіточки ті ніжні.
Глянь, як по теплій літній зливі
Колосяться зелені ниви,
Щось тихо жебонить прибій,
А колір моря - справжнє диво!
Глянь на вогненних маків цвіт,
На ластівок стрімкий політ...
Ти встиг всім цим намилуватись?
Знай, ми лиш гості на землі...
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Вікторе! Серед молоді вважається гарним тоном захоплюватись мудрими японцями, які серед колотнечі цього життя знаходять час милуватися цвітінням сакури. Ми ж, тим часом (з тою ж захопливою молоддю включно) вибираємось на природу чомусь не інакше, як завантажившись попередньо цілою батареєю пляшок...