Почорніли хати на селі,
Замулилась батькова криниця,
Не гніздяться більше журавлі,
Шлях прадавній рідко закуриться.
Бо старіє село, бо старіє село.
\У міста розлетілися діти.
І життя джерело – бур’яном поросло.
В бур’янах вже не виростуть квіти.
Як колись тумани над селом,
Як колись чарують далі сині.
Лиш тепер над родовим гніздом –
Плаче сич на всохлій яворині
Димарі не курять, і півні не кричать.
Пусті хати забиті, заперті.
Залишились в селі постарілі батьки
В самоті доживають до смерті
Поверніться ж до землі сини!
І вона помолодіє знову.
Оживуть обряди і пісні,
І співуча українська мова.
Бо як вимре село – місто згине й само.
Як не стане що їсти і пити.
Освятіть джерело, оживіть джерело,
До землі повертайтеся діти.
Чудова пісня, яку по праву можна назвати народною!А в село повертатимуться обов"язково наступні покоління, які, впевнена, будуть розумніші й мудріші за нас.Хіба можна порівняти життя поруч з прекрасною природою і життя на якомусь надцятому поверсі, де немає спокою ні вдень, ні вночі, де втрачений зв"язок з землею?
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Погоджуюсь думаючи, що прийдешні повернуться до землі, якщо вона ще до того часу не помре.
А хто дбає про село, хто ним займається, землі скуповують, ріпаком засівають, гроші за кордон, а Земля цього не простить... Дякую, брате, що про це пишете!