(Низка хайбун)
* * *
Блукаючи одного вітряного і холодного дня містом, де живуть люди, споглядав я високі сірі будинки. Раптом зрозумів, що ці будинки схожі на шпаківні, а люди що в них живуть схожі на птахів, які відлітають в теплі краї як тільки в цій країні настають паскудні часи. Зрозумівши це зайшов я в старий закинутий сад і, побачивши там порожню шпаківню, написав такі рядки:
У хатинці для птахів
Вже ніхто не живе.
Осінь глуха…
* * *
Приїхавши в одне велелюдне і химерне місто я довго блукав його вулицями без певної мети. У місті стояв у повітрі дим і запах паленого. Я побачив високу металеву вежу незрозумілого призначення верхівка якої губилась в імлі. Таке було відчуття, що ця башта проколола небо. Тоді якось самі склалися такі рядки:
Небо сколоте
В обкуреному місті.
Дорога видінь.
* * *
Ночував на вершині гори. Багаття згасло і я знічев'я споглядав зоряне небо. Побачив туманність Андромеди – сусідню галактику. Подумав, що там теж живуть якісь люди чи істоти які так само замріяно дивляться на нічне небо. Стало сумно і порожньо. Тоді написав такий віршик:
Кожна галактика
Чужа… Знайти б свою!
Нескінченні пошуки.
* * *
Читаючи «Дао Де Цзін» милувався кожним ієрогліфом, подумав, що в кожному давньому знаку явлена істина, краса і прихований зміст. Тільки цей зміст не кожному дано осягнути. І тоді написав наступне:
Про знаки чорні
На папері креслені
Вірші напишу…
* * *
Зайшов до старого знайомого, перебирав у запиленій комірчині книги, які йому стали давно не потрібні. Згадав, що сьогодні не просто холодний осінній день, а перше листопада – день проголошення ЗУНР. Побачив старий забутий календар, де згадку про цю дату годі було шукати. Тоді подумав, що кожен шанує свої дати і свої свята, кожен в нинішньому світі живе по своєму календарю. І написав таке:
У кожного дати свої.
На сірій стіні пожовк
Старий календар!
(Світлина автора цього химерного твору. Це я побачив блукаючи в горах Йосіно. І довго я споглядав це мертве дерево...)
Чорні,кумедні,жовтодзьобі птахи - Українці.Відлітають у теплі краї не тому, що настали паскудні часи. Для птахів яким не мила своя рідна хатинка,летять у пошуках чужого житла і не можуть свою сіру шпаківню помалювати в яскравий колір...для таких птахів, часи завжди будуть паскудними. Буває, вони повертаються до дому із крихтами золота у дзьобі, крихти які їм кидали за принизливе терпіння і рабську працю, але дома їм уже Батьківщина-не Батьківщина, і співють на італійській чи іспанськії мові...Одним словом - мутанти, без національної гордості і честі! Так і хочеться запитати:"Пташко, хто ти"? Розчистили би краще дзьобиком гній у себе дома, подивилися на синє небо над головою, на жовте колосся під крилами,глядиш і повстане батьківщина у веселому жовто-блакитному кольорі... І не прийде тоді "глуха осінь", буде завжди весна у пташиній хатці, в серці і душі. Адже весна там, де твій дім...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий об'ємний і змістовний відгук! Ви зрозуміли те що я хотів сказати цим твором...
у кожного - свій календар, свої дати і свої Галактики, які ми шукаємо і не знайдемо (але - мріємо)
прекрасна Ваша поезія, з глибокими думками, роздумами і образами
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! І такі приємні роздуми про мої химерні твори... Я, до речі, книжку не так давно опублікував зі своїми творами. Назвав "Нотатки відлюдника".
Захоплена в полон несподіваністю Вашого слова, зненацька... і так жадано,і так жадно ловлячи колну літеру... Браво, браво і ще раз браво! І думкам, і відчуттям і писанням!!!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит, відгук і розуміння! Ціную таких читачів...
Хокку у поєднанні з розповіддю, зацікавило і сподобалось)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит і відгук! Радий, що Вам сподобалось... Цьому напрямку японської літератури - хайбун - більше тисячі років... Я лише спробуав перенести це на український грунт...