Оранжеве сонце скотилось за обрій.
Вже вечір надворі, та хто ж тут засне?
Ген місяць проворний, преповний, предобрий
запрошує зорі на небо ясне.
Ну як же таке прозівати поету –
оцей неповторний вечірній пейзаж?
Ці два силуети… Які піруети!
Під зорями – танець. Предивний пасаж!
О, як же близенько! О, як же далеко!
Літаюче танго – чаруюча мить!
По синьому небу гуляють лелеки –
закохана пара шурхоче крильми.
Шурхочуть-лопочуть розвеснену пісню,
танцюють лелеки – летять-клекотять.
Завмер, задивився здивований місяць.
А зорі бадьорі птахам миготять.
О, нічко чарівна! Таку – не забути!
Супутник-попутник… танок – дивина!
А вранці по небу розсипались буси.
То – гуси. Ой гуси! О, панна-весна!
можна замінити, якщо захочете, русизм прозівати-проґавити
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам.
І я русити не люблю. Та тут якось природніше - зівака, а не гава. Як тлумачить шановний Василь Васильвич Яременко, перен.- пропускати нагоду, зручний випадок...
Може б вдаліше й іронічніше було - "То як же таке ПРОМОРГАТИ поету?"