Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стіко літ прожила Тому, що вважали усі, що серце у неї - черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола - кров і смерть,- а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою,- а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже...
-Нема серця. - Казали.
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли й те її покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й у ті кольОри...
Тільки не плачте, бо мої домашні скаржаться, що сльозливо усе те ...у моїх казочках 
