Кружляє небом лебідь одинокий,
між хмар ховає сильний серця щем.
Не знає,сизий,як вернути спокій,
лебідку сво́ю жалібно зове.
Нестерпні стали вільні досі крила,
що так нестримно рвались до весни́.
Як жаль,що людям,так бува - несила,
кохати тільки раз і назавжди...
гукав у полі, і серед квітів, серед трав
її не було вже у цьому колі
її Господь забрав,
він лиш літав по світу,
шукаючи свою кохану
і вже ніхто не зможе загоїти жахливу рану
лебідки більш нема, і лебідь знов знесилено шука
куди поділась мила і щира
ця душа...
Прекрасні слова!!!
Захоплююсь Вашим вмінням так красиво передавати почуття.
Якби ж і люди так любить уміли
Так ніжно, віддано усе життя
Щоб душі у коханих не боліли
Світились щастям очі і серця!
і треба, щоб ще таке писалось..
"Як жаль,що людям так бува - не сила,
кохати тільки раз і назавжди" мдда..
треба по іншому на все глянути..можуть! в себе ви також не вірите?
Solomia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
як лебедине пір'я
та ніжність неземна
на нашому подвір'ї
враз оживе весна
в серцях розквітне, в душах
росточком проросте
і дивним первоцвітом
неждано зацвіте
================
дякую за красу!
Solomia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00