Знакоиые пейзажи! Бываю часто в Чернобыле в командировках: дома заброшены, заросли непроходимые, дикие звери свободно себя там чувствуют... Зимой даже волки свободно подходят к ЧАЕС. Однажды волк напал на охранника - вовремя застрелили...
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Рая! Да, Чернобыль - это наша боль и страх. А у нас все чаще стали лисицы появляться. Не бояться ничего, даже днем.
Ваш проникливий вірш надихнув мене сьогодні на схожу тему про покинуту хату. Написала і одразу виставила на сайті.Може треба було ще доопрацювати трохи,та мені не терпілося поділитися цим віршем з читачами...Тому і коментарі поки що заблокувала...Дякую Вам щиро за такий зворушливий вірш і таку наболілу щемливу тему
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, дорога Наталочко. Ще вчора прочитала твій вірш. Він просто шедевральний. Чому заборонила коменти? Такий твір заслуговує на відгуки наших поетів, ти знайшла дуже трепетні, правильні і мудрі слова, щоб описати біль і переживання.
Сумну світлину ви намалювали, Інночко, але так воно і є, а вкінці так гарно розбавили те цвітом півоній!
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ігоре Дісність наша сумна. І хат покинутих вдосталь, і про півонії не вигадка. Заростають подвір"я бур"янами, а серед них то тюльпани, то півонії червоніють.
Наболіла тема... Скільки таких покинутих хат зіяють пусткою і потверджують гнітючу дійсність нашого зуброжіння.Зате товстосуми швидко знаходять застосування пкинутому подвір'ю.Дійсно боляче спостерігати,як плюндрують духовні храми села-залишені самотні хати,в яких колись вирувало життя... Проникливо написали,Інночко...
Інна Серьогіна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Наталочко, що так щиро відгукуєшся на мої твори. Завжди рада тобі і твоїм проникливим коментарям