Світило сонечко із неба
Теплим проміннячком зігріти.
Була сама я – березнева
Поміж гусей та білих квітів.
А очі мружились від світла,
На вії впала неба повінь.
Серденько проліском розквітло,
Немов пречиста Богу Сповідь.
Пливли човном небесні хмари,
Дивним життя чомусь здалося.
Ще досі в небі хмар – отара
І бантик вплетений в волосся.
Світило сонечко із неба
І всі були оцьому раді...
Сама була - я березнева,
Хоча родилась в листопаді...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я родилась в листопаді,
Золота пора осіння.
Як спадає лист останній
І дощу лунає пісня.
Морозець у щічки тисне,
В ніч холодну, грудень гряне.
Замітає стежки листом,
Перший сніг в руках розтане.
Сама була - я березнева
Між перші квіти й білі гуси... - Такий світло-весняний і трепетний вірш!..
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, березнева!
Якось на душі так світло, ніби сам березень допомагає бути чистою, як перші ромашки на толоці і білі гуси і ще, як синє небо і щирі друзі.
Дякую