Первая встреча с тобой
Мелькнула, как будто во сне.
Мы свою доверяли любовь
Хохотавшей вовсю луне.
Прохладою звонкой блестал
Травы изумрудной шёлк.
И нежно листву приласкав,
Хмельной ветерок умолк.
Мерцаньем далёких звёзд
Высвечивал Млечный Путь.
Из юных, наивных грёз
Хотелось туда шагнуть.
Иные постичь миры,
Вселенную всё объять...
Всю ночь, до рассветной поры,
Хотелось "люблю" повторять!
Касаться дрожащих рук,
Зовущих, манящих глаз.
И слушать сердец перестук
Хотелось тогда, как сейчас.
Имя твоё шептать
С надеждою - вновь и вновь...
Хотелось любимым стать
И вместе познать любовь!
гармонійно...тільки якось він не западає отак зразу в душу..хм...і не запам*ятовується зразу..ну чого ж бракує..знаєте це як готувати страву.ти її пробуєш..ніби усе є але ще чогось бракує..от так і тут..загалом вірш респект! але можливо назву змінити чи що..ну незнаю..ви дивіться..і не осудіть , що я так лізу до вас з порадами
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З цікавістю прочитав Ваш коментар і скажу відверто - він мені припав до душі. Я і сам з першого разу не можу запам"ятати свої ж віршовані думки... Можливо, бракує трохи романтизму, чи якихось невловимих, проте переконливих штрихів, щоб читач зумів повірити і сприйняти все на віру... Дякую Вам широ за небайдужий коментар...
Ох,здорово! Так всколыхнули воспоминания молодости! (Правда надо мной луна не хохотала, а старалась осветить любимые черты и глаза. Шучу, я понимаю, что это образ луны -Місяць вирячивсь мов...)
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тим віршем... пригадалась юність... Розсміяний місяць, далекий молочний шлях і ширина серця, що здатна була охопити півсвіту!
************ Дякую Вам, за спогад...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пора юначих мрій і першої закоханості завжди викликають такі щемкі спогади... Дякую!