Дві загадкові диво-мети
Мчать у відстані невловимого часу.
Мрію нову треба нам віднайти
Та скинуть буденності ношу-гримасу.
Там нові зорепади осипали шлях
І новим видається таке майбуття.
Але невизначеність породжує страх
На початку й у кінці нового століття.
Ти запитуєш інших: "Хто я?
І чи правда усе й без прикрас?"
Відповідь маєш: "Очі відкрий, мов маля,
Там прочитаєш стуності фарш".
Може колись відлетять у вирій птахи
І повернуться нові пернаті.
Та думки залишуться там -- на віки,
Навіки залишаться й фрази крилаті.
Тобі не зрозуміти істину правди по суті,
Новий ж бо відкриється розмах та світ.
Ти страждаєш від долі, від люті,
Від думок інфальтивних, що змиває їх піт.
Де доля дрімає: у Києві, Хельсінкі,
Може і десь у Афінах чи у Стамбулі...
А може в Маямі, Чікаго чи у Крем"янці,
Вирішує час і інші близькі тобі люди?..
Буває, ти бродиш подумки світом,
Що десь тут міг жити і ти...
А чи потрібні нащадки, кровнії діти,
Коли задоволення краще мети?..
Пронесеться авіалайнер високо небом,
А на землі ти побачиш лиш диво.
Нам любові ще треба...проговориш відкрито
А там -- просто так ти живи.
Може золото в душах дорожче всіх статків,
Може ще є щось святе у серцях?..
Народжуються завжди тати і тати татків,
І мить заворожують йдучи вперед по щаблях.
Ти закохуєшся щиро, віриш в слова.
Та пекучим буває їх суміш-осад.
І радіє й сумує рвучи струни душа,
Залишається мова і за спиною лиш осуд.
Помиляються всі. Помилялися й предки колись,
Та є ми розумніші, й куди їм до нас...
Errare humaum est... "Роззуй" очі і помолись...
Може прийде щастя твого ще час...
